Собор Паризької Богоматері настільки тісно асоціюється з образом Франції, що здається, ніби він завжди був її центром, її серцем, її душею. За минулі вісім з гаком століть кордону країни, то розширювалися, то звужувалися, вона змінювала династії і форми правління, але в центрі паризького острова Сіте раніше непохитно височіли вежі Нотр-Дам як символ стійкості і невичерпних життєвих сил французької нації. Разом з тим, останні 230 років життя Собору були відзначені постійними труднощами, а іноді і смертельними для нього небезпеками, з якими, однак, щоразу глибока відданість французів своєї історії і культурної традиції дозволяла справлятися майже чудесним чином.
Першою з таких небезпек стала Французька революція XVIII століття. В період гонінь на католицизм, почалися восени 1793 р. кампанією за «дехристиянізації» і продовжених потім на законодавчому рівні, Нотр-Дам зазнав розгрому і нарузі. Собор, перетворений на храм квазі-релігійного «культу Розуму», позбувся значної частини свого скульптурного декору. Погром не був спонтанною спалахом насильства, а носив характер систематичного руйнування на протязі цілого року. Слідуючи розпорядженням Комуни Парижа, підприємець Варен організував «роботи» за знищення та вивезення статуй святих, раніше прикрашали Нотр-Дам. Зокрема, з розташованою над порталом галереї були скинуті кам’яні фігури Царів Юдиних, яких так само обезголовили, як раніше короля Франції з плоті і крові.
Втім, навіть цей жорстокий вік знайшлися ті, хто не побоявся піти проти течії, щоб врятувати безцінне надбання історії. Адвокат Жан-Батист Лаканаль, був роялістом за переконаннями, на відміну від свого брата Жозефа, члена Конвенту і «царевбивці», купував частини розбитих статуй під приводом використання їх в якості будівельного каменю. На жаль, сам він не дожив до того часу, коли католицька церква була відновлена в правах, і він зміг би повернути їй те, що зберіг. Однак його праці не пропали даром: врятовані ним фрагменти релігійної скульптури були знайдені в підвалі його будинку в 1977 році. Нині вони зберігаються в паризькому Музеї середньовічного мистецтва Клюні. Все інше кам’яне оздоблення Собору, зруйноване в роки Революції, пропало без сліду.
Хоча Наполеон Бонапарт примирився з Татом, повернув Нотр-Дам католицькому духовенству і навіть використовував його в 1804 році для власної коронації, наслідки зробленого Революцією погрому продовжували відчуватися ще не одне десятиліття. Церква, позбавлена більшої частини своїх багатств і колишніх джерел доходу, не мала коштів на відновлення такого грандіозного споруди, яке постраждало чимало за ці роки від людей, часу і негоди. Споруда не використовувалася за призначенням, і постало питання про його знесення. Врятувати Собор могло тільки диво, і воно сталося. Молодий письменник Віктор Гюго, підганяли загрозою судового переслідування з боку видавця, всього лише за півроку створив грандіозне історичне полотно – роман «Собор Паризької Богоматері», один з найбільших шедеврів світової літератури, який побачив світ у 1831 році. Головним героєм твору став сам Нотр-Дам. Чарівна сила мистецтва виявилася настільки велика, що Гюго зумів передати читачам свою гарячу любов до історії і культурної спадщини Франції. Під враженням від прочитаного по всій країні та за її межами розгорнувся збір коштів на відновлення став всесвітньо знаменитим пам’ятки середньовічного зодчества.
Творцем іншого дива опинився тоді ще молодий архітектор Ежен Віоллє-ле-Дюк, надалі відомий історик архітектури і основоположник історичної реставрації. Завдяки його незвичайної енергії і зусиллям в 1845 році вдалося зрушити з місця махину реставраційних робіт, якими він продовжував керувати впродовж майже двох десятиліть.
Ледь лише Нотр-Дам оговтався від наслідків першої з французьких революцій, як ледь не став жертвою останньої з них. У травні 1871 року, коли війська Паризької Комуни вели останні бої, відступаючи під натиском урядової армії, комунари «в помсту» цілеспрямовано підпалювали не тільки численні житлові будинки, але і найбільш видатні архітектурні пам’ятки французької столиці. Якщо влаштований ними в Луврі пожежа служителі музею все ж зуміли загасити, то Ратуша і палац Тюїльрі згоріли дотла. Намагалися комунари підпалити і Собор Паризької Богоматері, однак підоспілі студенти не дали вогню поширитися: Нотр-Дам знову врятувався.
З тих пір «серце Франції» билося рівно більше століття. Йому не пошкодили ні Перша, ні Друга світова війна. Проте останнім часом в ньому стали з’являтися спочатку ледь помітні, але потім все більш відчутні шуми. Регулярно буваючи у Франції з середини 1990-х років, я жодного року не бачив Нотр-Дам без будівельних лісів, закривають то одну, то іншу його частину. Триває десятиліття реставрація ‑ свідчення не тільки наростанням агресивності зовнішнього середовища сучасного міста, поступово руйнує вапняк, з якого побудований Собор, але і явно недостатнього фінансування робіт.
Трагедія 15 квітня 2019 року, коли весь світ, не відриваючи очей, дивився в реальному часі на палаючий Нотр-Дам, дала кожному відчути, що буде з нами усіма, якщо ми його втратимо. Тому ми разом з французами молимося, щоб сталося чергове диво та непоправного не відбулося. Як Франції жити без свого серця?!
АВТОР Олександр Чудінов
Доктор історичних наук, головний науковий співробітник ІВІ РАН,
керівник Лабораторії «Світ в епоху Французької революції і Наполеонівських воєн»
