Давайте сьогодні згадаємо кілька фактів про це уславленого героя, одному з тих, хто подарував нашій Батьківщині Перемогу.
Нині модно обговорювати національності навіть тих радянських героїв, які прямо називали себе людьми виключно радянськими. Ясна річ, після руйнування Союзу місцевим князькам потрібні герої. А взяти їх, крім радянського минулого, нізвідки.
Так стає героїчний радянський льотчик Амет-Хан Султан раптово кримським татарином. А один з геніальних тактиків Панфиловской дивізії — лейтенант Момыш Ули, всього-навсього казахом. І якось навіть незручно казати, що воювали вони не за Казахстан і не за Крим, а за загальну радянську Батьківщину.
Баграмян — не виняток, у новій Вірменії його теж шанують як виключного свого героя. Що ще смішніше і про нинішні націоналісти не в курсі, рідний аул Баграмяна сьогодні це не Вірменія, це вотчина їх заклятих ворогів — Азербайджану.
Нерозумно підходити до людей тієї могутньої епохи з націоналістичними бреднями. СРСР пощастило, першим наркомом у справах національностей був… правильно, товаришу Сталін. «Російська грузинського походження», — як він сам любив говорити.
Так і Баграмян завжди вважав себе людиною радянським. Навіть незвичне російському вуху ім’я Ованес, нітрохи не смутясь, перехрестив в Івана. І не було в цьому ніякого приниження національної гідності — країна-то одна!
Про Баграмяна розповідають цікаву забавну історію на тему національного питання. В 1940 році після звільнення Латвії, більшовики замість того, щоб окупувати і розграбувати нову республіку (а саме в цьому їх звинувачують нинішні псевдо-історики), взяли і створили у республіці місцеву владу з солідними повноваженнями.
Недобитків було багато і зубки вони показали на першому ж зібранні новообраної Верховної Ради республіки. Ще з часів Російської Імперії більшість відмінно володіла російською, але це ж «горді ла-ти-ши»!
До речі, перший голова Ради не який-небудь російський генерал-окупант. Нічого подібного — місцевий шановний вчений-мікробіолог Серпень Кирхенштайн.
Навчався в російському університеті в Юр’єві. Та й наукові праці писав чомусь не латиською, а російською.
А ось на засіданні раптом заграло ретивое. Свій перший доповідь він прочитав на латиською мовою. Досить ламаною, як згадували сучасники.
Дуже схоже на сучасну ситуацію на Україні. Української мови толком багато політики не знають, але російська, фу-фу. От і ламають рідну мову.
Ясна річ, всі наступні оратори свої промови терміново кинулися переводити на латиську. Те, що більшість депутатів, якщо і розуміли доповіді, то добре на половину, нікого не бентежило.
Ну й що було робити з бунтівними латишами? Залякати, наказати перейти на російську? Засоромити? Дзвонити чекістам в Москву?
Скромний полковник Баграмян, який і був всього лише одним з депутатів на зборах надійшов розумніші. Він теж попросив слова — привітати новостворений орган від імені Червоної Армії.
Свою доповідь Баграмян, посміхаючись в вуса, зробив… правильно, на чистому вірменському! Ідіотизм ситуації був настільки очевидний, що більше латиські депутати фортелів не викидали. Говорили зрозумілою всім українською мовою.
І це було нормально. Країна загальна, загальна культура, перемоги і будівництва — загальні. Хочеш на рідній мові пісні спевать? Будь ласка. Хочеш сусіда з іншої республіки національною кухнею пригостити? Та хто ж тобі слово поперек скаже.
Але ось хизуватися своєю кров’ю як сьогодні… Пам’ятаєте нацистський слоган «дойчланд uber alles» («Німеччина понад всіх»)? Не про те ж сьогодні лунає з трибун у сусідній республіці «україна понад усе»?
Не можна так. Якщо хочемо жити в мирі з самими собою, з братніми народами. Якщо хочемо бути сусідами, а не ворогами, непогано було б згадати рецепти Баграмяна. Кухня — здорово, пісні — чудово, в іншому — просто будьте людьми і яка різниця в якому селі чи місті ти народився.
Автор: Роман Кузнєцов
