Приколи 24\\7

Мене задовбали поборники т. н. «природної краси». Жінок ще якось можна зрозуміти, декому лінь голити ноги і робити укладку, тому можна переконувати себе, що всі ці косметичні хитрощі неприродні, а тому шкідливі.

Стажуюся в бухгалтерії. Закриваємо рік, і я виявляю, що з одним контрагентом у нас немає підтверджуючих документів за грудень і жовтень. Треба витрусити — звичайна процедура.

Заходжу в кафе-забігайлівку попити чай з булочками в перерву. Звичайно, за 60 рублів сервісу чекати не доводиться, і одноразовий посуд (картонні стакани, пластикові тарілки) — в порядку речей.

Мир всім задолбавшимся! Моя задолбашка буде трохи незвичайною, як, загалом-то, і я сама. Я металхэд, на вигляд така собі сучасна відьма: довгі червоні волосся, чорна одяг, що підкреслює всі мої принади, темний макіяж, відповідні аксесуари та інше.

Не знаю, як у інших, але у нас на випадок кризи є один порятунок — старий-добрий, тричі проклятий, але все-таки улюблений садовий ділянку.Ні, проти щорічної добровільної допомоги недбайливих сусідів по збору врожаю яблук я нічого не маю.

Мій погляд впав на черговий шедевр дизайнерської думки. Вивіска над входом. Миле, рожеве оформлення. Радують око веселі і безтурботні пташки, метелики, ніжні квіточки.

Як то ще влітку пішли ми всією родиною в один торговий центр одежинку подивитися. На вході спостерігалася цікава картина: троє охоронців оточили юнака років двадцяти пяти і щось тихо йому втовкмачували.

Я з ранку читаю новини і не вірю своїм очам. Режисера світової класики труять за відмашкою церковника. І це XXI століття! І все всерйоз. Тому мені страшно.

У школі, де навчається мій син, є ансамбль. Називається він, правда, не «Молодість», але суть та ж. Коштів на його утримання школа не виділяє, лише надає місце для репетицій.

Працюю оператором на ТБ. Щодня до мене підходять люди: «А що ви тут фотографуєте? А сфотографуйте мене!» Коли пояснюєш людям, що це не фотоапарат, а відеокамера, люди з величезними очима дивуються і йдуть зі словами «І такі фотоапарати бувають...»Знімали як-то нудний концерт однієї зірки дешевих шинків.

Моя задолбашка вкрай мала і незначна і напевно виставляє мене дуже розпещеної панянкою, але я просто в сказі. Мене задовбали міні-відео у соціальних мережах.

Задовбали любителі предявляти взаємовиключні вимоги. Батьки хочуть, щоб дитина до вісімнадцяти років кроку не ступав без узгодження з ними. Тому що він маленький, дурний, все зробить неправильно, вбється і взагалі, поки ти живеш в моєму будинку, робиш все, як я скажу! Але вони ж потім, рівно в день повноліття, різко починають вимагати, щоб він став самостійним і пішов на повне самозабезпечення.

В барі гість ходить хвилин пять вздовж стійки туди-назад, розглядає виставлені пляшки і нарешті запитує:— А є щось випити?— Пиво нормальне є?— Tuborg, Carlsberg, fosters.— А Клинское?— Горілки плесни нормальною.— Finlandia, Absolut?— Не, «Монопольки».— А зробиш коктейль?— Який?— Я не памятаю назву, такий червоненький.

Я слухаю радіо мінімум годину в день, коли їду на машині в універ і назад. Мене цілком влаштовує репертуар пари-трійки станцій, на які налаштований приймач.

Чимало останнім часом було історій про войовничих феміністок, маскулистов та інших незручних особистостей. Кину і я свої пять копійок в скарбничку гендерної спору.