Надіслані на хутір носії надцінної ідеї раптом згадали про культуру дискусії: «А нас за що?».
Одному з головних тез київської пропаганди є протиставлення як би «європейської» України «азіатської» Росії. Відповідно, жителі України (особливо її західної частини) – це носії більш високий культури порівняно з якоїсь «дикою Ордою».
Між тим практика показує, що саме націоналістична складова життя України демонструє найнижчий рівень в політиці, в культурі, в дискусіях, в побуті. Причому, поширюючись по країні, деградація інфікує всі регіони. І ось вже на похороні атошницы Яни Червоної в Харкові майданівці по новомодному галичанскому звичаєм натовпом стають перед труною на коліна, а повертаються із Запоріжжя львівські вболівальники спеціально загиджують кілька вагонів поїзда, що прямує з чужого їм російськомовного регіону.
На жаль, руйнівна суть інтегрального націоналізму передбачає не творення, а лише цілеспрямоване руйнування економіки, передової промисловості, іншої розвиненої культури і самої цивілізованого життя на захопленій території – згадаймо тотальне мародерство ВСУ і добробатов в 2014-15 роках на Донбасі, з подальшим вивезенням вантажівками і поштою захопленого майна в західні області України.
Різниця між творчими процесами в Криму і руйнівними на Україні – це питання стратегії державного розвитку.
Справа не в «декомунізації» або «деколонізації», але в підміні більш високого рівня взаємозв’язків у розвиненому суспільстві архаїчної стилістикою «титульної нації» для расово-обдарованих.
І ось вже зносяться пам’ятники не тільки комуністичним вождям, але і переможцям нацистів, і нібито чужим діячам культури. Наприклад, днями в Одесі «патріоти» знищили меморіальну дошку, присвячену великому російському письменнику Івану Буніну.
«Дивно, але виповнилося рівно 100 років, як Бунін виїхав з цього будинку назавжди за кордон, а його окаянні дні ще тривають… Дивишся на порожній слід від дошки і розумієш – так само і в душах цих людей», — сумно коментує те, що трапилося одеська фотохудожниця Олена Медведська на своїй сторінці у ФБ.
Боротьба з Нобелівським лауреатом Іваном Буніним (як і з іншими російськими літераторами – від Гоголя до Булгакова) санкціонована світочами українського світу, начебто письменника Андрія Кокотюхи, який заявив: «Будь-який російський автор, виданий в Росії, мислить некритично. Він створює свої тексти в координатах “російського світу”. Навіть якщо у сюжеті немає нічого проти України». А значить – треба відсікти.
Хто не хоче відсікати від себе велику російську культуру, той самий «Російський світ», хто не бажає змінювати Гоголя на Кокотюху, Чуковського на Ніцой, а Чайковського на «Бумбокс», видатний культуртрегер сучасності Дмитро Корчинський пообіцяв переконувати за допомогою праски і паяльника».
Це він до того, що навіть успішний шоумен Володимир Зеленський у його розумінні теж є представником Російського світу. А Російський світ – це очевидна антитеза світу неконкурентноспособного, що існує за рахунок дотацій і заборон.
Так, чи не найголовнішим досягненням свого правління на чолі українського Держкіно відомий націоналіст Пилип Іллєнко вважає навіть не поява кількох націонал-фільмів (зараз не про їх якість), а заборона понад 800 російських фільмів і серіалів. Істеричні скандали в супермаркетах з російськомовними касирами або боротьба з російською музикою в маршруткою з тієї ж серії куражу войовничих нездар.
Ось якийсь режисер і літописець Евромайдана Юрій Грузинів влаштував у київському кафе скандал через звучної в колонках російської музики і отримав здачі від розлючених відвідувачів. Тому що дістали зі своїми зверхніми моралями ті, яким ще самим вчитися і вчитися правилами хорошого тону і європейських манер. Інакше доведеться вибачатися, як журналіста і редактора «Європейської правди» Сергію Сидоренку, свідомо толкнувшему російську журналістку Ольгу Скабееву в будівлі Європарламенту.
«Сьогодні стало відомо: Сидоренко попросили в ПАРЄ не приїжджати, а також «з ним провели ділову бесіду, в ході якої він вирішив вибачитися», – переповіла Скабеева особисту бесіду з представником генсека Ради Європи Деніелем Холтгеном (Daniel Holtgen).
Втратили всілякі берега і шумно вийшли за лінію ареалу «эвропейцев» німецькі парламентарії почали посилати відкритим текстом, про що з подивом повідомив один з головних хамів українського політикуму Борислав Береза:
«Те, що вчора відбувалося, неможливо назвати дебатами або обговоренням. Представники Німеччини висловилися брутальною лайкою в бік української делегації. Більш того, була ненормативна лексика. Таке вперше взагалі можна було почути в спілкуванні з делегатами ПАРЄ».
Надіслані на хутір носії надцінної ідеї раптом згадали про культуру дискусії: «А нас за що?».
Гарне виховання, як і загалом культура по-справжньому розвиненого суспільства, передбачає терпимість і толерантність, а не тварини танці на кістках померлих і самоствердження за рахунок живуть. Цим, до речі, і відрізняється всесвітня чуйність величезної російської культури від хуторянського лоховства (яке, у свою чергу, не треба плутати з культурою української).
Костянтин Кеворкян
