Ірина дуже хотіла дитину. Дико хотіла. А чоловік не хотів. Тоді вона сказала чоловікові, що народить хоч від першого зустрічного. Чоловік, звичайно, посміявся. Він був упевнений, що це дурний жарт. Ірина не жартувала. Якось в гостях у подруги зустріла симпатичного чоловіка, закрутила з ним швидкий роман. А потім чесно сказала йому про свою мету. І ніколи не буде нічого вимагати від нього, їй потрібен тільки дитина.
Вона завагітніла. Чоловік, звичайно, тут же пішов. Але Ірині вже було наплювати на чоловіка. Вона народила сина, була щаслива, виховувала одна. Що було далі з Іриною і сином, розповім в кінці.
Ситуація давно така, що багатьом нашим жінкам чоловік ніби не дуже й потрібен. Тобто потрібен, безумовно потрібен, всякій жінці потрібна сім’я, вона так влаштована. Але це якщо міркувати з точки зору психології. А з точки зору біології – на фіг він здався, якщо не вважати дітородну функцію?
У нас в країні майже третина сімей – неповні. Неповні – це означає, що дітей виховує жінка. Третина сімей! Абсолютно божевільна статистика. Але я багато спілкувався з матерями-одинаками, у мене повно таких знайомих, дуже багато. Кожна говорить приблизно одне і те ж: рада б заміж, але за кого? До того ж коли у жінки вже є дитина – ой ні, навіщо нашому чоловікові така морока?
Проблема у нас не в жінках – проблема в чоловіках. Ми ліниві, інфантильні, егоїстичні. Одна моя давня подруга вийшла якось заміж, другий раз, коли її дочці було років п’ять. А через рік розійшлася. Я запитав: що раптом? Вона засміялася: «Слухай, ну так у мене була одна донька, а тепер я ніби взяла собі ще й синочка, навіщо це мені?»
Жінці, як не страшно це прозвучить, куди спокійніше буває одного. Так, важко, так, вона плаче ночами. Так, не вистачає поруч мужика – просто щоб уткнутися в плече. Але де це плече? Поки знайдеш – життя пройде. Тому вони вирішують: будуть все самі, сподіватися нема на кого.
Я давно кажу: наші жінки – самі круті у світі.
Ось ще історія, про Тетяну. (Всі мої історії – реальні, я лише дав героїням інші імена.) Вона народила доньку, від людини одруженого. Який їй дуже подобався: розумний, спортивний, веселий. Чудовий екземпляр. Але Таня знала, що сім’ю він не кине заради неї. Вона цього і не вимагала. Тані було вже за тридцять, вона розуміла, що треба поспішати. Шукати чоловіка? Таня намагалася, але «траплялися суцільні козли», як сама вона каже. Коротше, вона народила. Це було вже років 12 тому. Батько дочки – порядний дядько, з нею бачиться, дає, може, гроші. Таня ніколи ніяких аліментів не вимагала. По-перше, вона сама заробляє. По-друге, її метою було народити, а не себе фінансово забезпечити.
Але це ще не все. Рік тому Таня знову народила. Знову доньку. Вже від іншого. Теж без жодного шлюбу. У мене з нею дружні стосунки, тому я запитав, як на таке наважилася? Таня відповіла: «Просто захотіла». Їй вже було за сорок, і вона захотіла другої дитини. Не залетіла – а захотіла. Усвідомлене рішення жінки.
Вони не розраховують на нас, життя занадто коротке, здоров’я швидко йде. Якщо до тридцяти чоловіка немає – чорт з ним, вона сама влаштує своє життя. Звичайно, це не дуже нормально, дітям важливо зростати з батьком, Волга впадає в Каспійське море. Але краще ніякого батька або приходить батько, ніж роздовбай або п’яні, який нищить дружину і дитину.
І жінки народжують без чоловіка. І вони цілком щасливі. Добре, не цілком. Але щасливі тим не менш.
А тепер розповім, що було далі з Іриною та її сином. Так сталося, що вона познайомилася з англійцем. Ні, Ірина не сиділа на сайтах знайомств, яких тоді ще й не було. І англієць запропонував їй заміж. Чужа дитина його не бентежив. Ірина з сином переїхали до Англії. Жили зовсім небагато, в маленькому містечку. Головне – англієць виявився хорошим турботливим вітчимом. А коли син виріс, то сам захотів знайти батька в далекій Росії. Знайшов, вони чудово спілкуються, у історії хороший фінал.
Але справа в тому, що навіть якщо б не знайшовся чоловік-англієць, не знайшовся б російська батько – в історії все одно хороший фінал. Тому що жінка, яка пристрасно хоче дитини та її отримує – це завжди хороший фінал.
Хоча чому ж фінал? Це тільки початок.
