Над Яшею — інтелігентним євреєм і мільйонером за характером, зло грала доля: народила його в Радянському Союзі, до того ж, не нагородила ні багатими батьками, ні слухом, ні голосом, так що скрипочка у вигляді пропуску за залізну завісу, йому вже ніяк не світила.
Всю першу половину життя, Яша, як умів очухивался від цих нокаутуючих ударів.
Але вже до дев’ятнадцяти років, Худенький єврей з горбатим носом, встиг одружитися, народити сина, побудувати кооперативну квартиру, купити машину, дачу, ось тільки з деревом не вийшло, його самого посадили…
У перший раз, за покупку порножурналів в іноземних матросів.
Яшин адвокат на суді дрімав, а підсудний як міг за нього борсався:
— Громадянин суддя, за що ж мене судити? Я так і фінансово постраждав. Побачив на обкладинці жінку в плетеному светрі, подумав: – «куплю дружині модний закордонний журнал з викройками для в’язання» Так це буржуй, мало того, що під статтю мене підвів, так ще і 50 карбованців зідрав…
Суддя:
— А чому Ви перед покупкою не заглянули в журнал, щоб переконатися: якого змісту?
Яша:
— Я комсомолець, глибоко переконаний, що не чоловіча це справа — жіночі журнали роздивлятися… Як Ви вважаєте, Ваша честь? Я от, наприклад, люблю журнал «Техніка молоді».
І так далі і тому подібне. Яша на суді зробив шоу, але йому все-таки дали чотири роки без конфіскації.
Поки сидів, «глухоніме мафія» по трохи допомагала родині. Повернули старі борги. Адже глухонімим, Яша і продавав ці журнальчики за 1000 рубликів за екземпляр…
Відсидів, вийшов, але міжнародну торгівлю не кинув.
Влаштувався вантажником у магазин «Дитячий світ», де діставав велосипеди «зайчики», які користувалися шаленим попитом у тодішніх польських човників. Два зайчика ровнялись «джинсовому костюму «Wrangler»
Вже через три місяці після в’язниці, Яша примудрився купити Волгу, але через рік, знову ненадовго «присів». Ну не вписувалися в Радянський лад вантажники на Волгах…
Вийшовши після другого терміну, знову на соціалістичну волю, Яша отримав від дружини жорсткий ультиматум: «Ще раз сядеш — додому більше не повертайся!» І єврей-рецидивіст клятвено пообіцяв і так-таки не підвів – більше не сів.
На цей раз Яша отримав рознарядку не в магазин і не на імпорт базу, а самий, що ні на є звичайний завод. Львівський телевизорный завод «Електрон»
Без відриву від виробництва закінчив місячні курси регулювальників радіоапаратури і встав на конвеєр.
Робота у Яші була монотонна, але не надто складна – підключати проїжджаючі кінескопи до вимірювальних приладів, ретельно їх перевіряти і якщо потрібно, відбраковувати за дрібні сколи, подряпини, або (що бувало набагато частіше) за невідповідність параметрам.
І так, за зміну, з п’ятисот штук, пару десятків йшло в шлюб.
Я знаю про це так детально, тому, що сам стояв в двох метрах від Яші і вставляв кінескопи в корпуси… Але мова не про мене.
Яша завжди був дуже працьовитим і компанійським людиною, хоча і непитущим.
Пам’ятаю, під час роботи, він зазвичай наспівував: «Я люблю свій завод і пишаюся тим, що я – сучасний, підсобний робітник…»
Вроджена інтелігентність ніколи не дозволяла йому лаятися матом, особливо в присутності дам. Навіть заводських.
Всього один раз Яша не стримався, коли впустив кінескоп собі на ногу. Він сів на підлогу, схопився за кед, хотів в серцях закричати: «А сука!», але не посмів, навколо були панянки і він простогнав: — «А с-в с-в……собака….блін…»
Але головний фокус був у тому, що Яша раптом знову почав багатіти. Круто багатіти. У 83 році у нього вже був відік… Брехав, що крупно виграв у лотерею (і так кілька разів поспіль).
Всі розуміли, що на заводі він працює не за зарплату, а за гроші, але яким чином?
Яшина дружина – Люба, перебувала в перманентному жаху, вона боялася нового терміну і пішла на великі жертви – кинула свою роботу і влаштувалася на наш завод, щоб завжди бути поряд з чоловіком і стежити за маніпуляціями цього Гудіні. Очей не зводила, але так нічого і не зрозуміла.
…Як тільки в країну прийшла перебудова, з країни тут же пішов Яша з усією своєю сім’єю. Нарешті, він виправив помилку долі-індички…
Минуло дуже багато років, і ось, як-то раз, літаючи зі швидкістю світла за інтернетним проводах, ми з Яшею, раптом стукнулися лобами. Встигли збагнути, дізналися один одного, зупинилися і з задоволенням потрепались.
Яша з дружиною, дітьми та онуками, давно живе в місті-курорті Нью-Йорку і володіє мережею супермаркетів. Нарешті-то він може торгувати безпосередньо — без матросів, глухонімих і поляків.
Ми вже майже попрощалися, але я згадав і запитав:
— Яша, так все-таки, як же ти тоді, на заводському конвеєрі робив гроші, якщо Люба навіть моргати боялася, щоб не прогавити твоє найдрібніше порух у бік криміналу? Що такого ти примудрявся виносити через прохідну? І головне — як?
Мільйонер Яша інтелігентно похихикал і відповів:
— Справа минуле. Браковані кінескопи з заводу відправлялися в магазин «Юний технік» і продавалися там по 25 рублів.
На конвеєрі, я відбирав екземпляри з маленькими, непомітними сколами, але електричним параметрам — цілком нічого-собі, браковал, записував у блокнотик їх номери, а вже номера продавав директору магазину по 20 рублів за штуку. Там за ними ціла черга з телемастеров стояла. Новий коштував 180 р…
Люба тільки в Америці про це дізналася і трохи Гудзон мене не скинула…
