Мене задовбали три риси нашого народу: терпіти все, боятися стати стукачем і наїжджати, коли тебе лають або карають за справу.
Юний колега безбожно косячит, відділ мовчить, але робить за нього майже всю роботу. Сказати директорові, що хлопець відверто тупий, ледачий, не вміє працювати і просто не січе в нашій сфері? Ні, давайте потерпимо, у хлопця кредитів вище даху, є дружина і дитина. Але один з косяків виявляється критичним, проект летить до чортів, а всі шишки загрожують висипатися на мене і мого колегу. Йдемо в управління, документально підтверджуємо, що кадр абсолютно некомпетентний. В результаті хлопчик намагається бити нам морди практично в кабінеті директора. А за що бити? За те, що зірвав проект? За те, що поліз туди, де ні чорта не розуміє? За те, що ми не бажали робити його роботу? Не пожаліли хлопця? А шкодував він мене, коли я з його вини сиділа в офісі до першої ночі?
Одна-єдина квартира дістала весь будинок. Кожні вихідні — тусовки і бешкети, в під’їзді срач і незрозумілі особистості. Ми з сусідкою написали заяву, пішли збирати підписи. І що б ви думали? Всіх одразу все стало влаштовувати. Ну п’ють, ну гуляють, добре, потерпимо. Не ламати ж хлопцям життя. У підсумку ми із сусідкою удвох все-таки подали заяву, за що отримали помста від сусідів. А ось за що помста? За те, що хочемо жити в тихому і чистому під’їзді? За те, що хочемо спати по ночах?
І так скрізь і в усьому. Народ терпів, терпить і буде терпіти. Але при співвідношенні «один борець за справедливість і сто терпил проти одного бидла», на жаль, виграє бидло. Поки ми всі дружно не почнемо боротися — так і будемо жити в гівні. Зате не стукачі, так? Мабуть, так приємно відчувати себе жертвами? Приємно бути приниженими? Приємно думати про тих, хто не думає про вас, жаліти тих, хто вас не шкодує?
Я чесно намагаюся зробити хоч щось. Я заперечую курців на зупинках, дзвоню в поліцію, якщо сусіди гуляють до ранку, пишу скарги в ОСББ, якщо хтось влаштував звалище в під’їзді. Але поки все терплять, у мене нічого не вийде. Як говориться, громадяни, досить це терпіти!
