А мене задовбали фраза «Це ж дитина!», яку я постійно чую від родичів, приятельок і інших знайомих. Вимовляється вона, коли я за що-небудь лаю або караю свого сина (йому два з половиною роки).
Ні, я не підвищую голос, і вже тим більше не б’ю улюблене чадо. Просто відвіз з майданчика, якщо він ображає інших дітей. Або прошу припинити балаган, якщо він, награно ридаючи, випрошує чужу іграшку. Чи не дозволяю мучити тварин. Загалом, звичайний виховний процес.
Так чому ж все підряд у цей процес намагаються влізти? Ах, вам його шкода. Ах, «він же ще маленький, нічого не розуміє». І взагалі я «занадто сувора».
Дорогі шкодують! Дитина в 2-3 роки цілком розуміє слова «не можна», «чуже» і навіть «кішці боляче». Не треба виставляти дітей ідіотами, а їхніх батьків — тиранами. Тибетська система виховання — це красиво, але не в наших реаліях.
Задовбали, «добренькі»!
