Біль душі моєї, можливо, і невелика в порівнянні з задолбайками інших, але, думаю, що я така не одна.
Я люблю багато читати, особливо обожнюю довгі цикли романів, щоб поринути в читання на тиждень-іншу. Зокрема, мені подобаються твори іноземних авторів, у тому числі тих, хто ще не завершив свої пента-секста-дека – і більш -логії. Приємно через рік-другий повернутися до того ж книжкового світу, перечитати старі речі і прочитати продовження.
А тепер, власне, проблеми, які у мене виникають.
По-перше, видавництва у нас обожнюють кидати цикл недопереведенным. Автор видав новий роман? Не, не чули, почуємо рочки через три, а то і зовсім ніколи. Ну ладно, для таких випадків є фанпереводы.
Але з фанпереводов випливає «по-друге». Якість їх залишає бажати кращого. Втім, не завжди, часто це цілком читабельні тексти (а де переклад крив, можна приблизно здогадатися, що було в оригіналі), от тільки…
Тут нас підстерігає «по-третє». Імена героїв дуже рідко призводять до якого-небудь єдиного вигляду. Комусь не сподобався офіційний переклад, це ще зрозуміло, всі ми пам’ятаємо жахливі переклади того ж «Поттера». Але одного і того ж героя в третьому томі можуть перевести так, у четвертому — сяк, у п’ятому — сяк. А ти, читач, сиди гадай, чи Тінь, Дух і Привид різними персонажами або одним і тим же. Або, приміром, Марія, Мэрайа і Мері. Прізвище персонажа не рятує, на жаль. Якщо хоча б один перекладач забув, що Блюхер на українську не перекладається, результат можна легко собі уявити. А адже ще є колективний переклад однієї книги. Це коли в одній главі прізвище переведена як Щедрість, а в іншій як Розкіш.
Скажете: «Іди читай в оригіналі, якщо тебе не влаштовують битви фанпереводчиков»? Ну, я піду, принаймні, на двох нерідних мовами мені читати неважко. А куди підуть всі інші?
Задолбали!
