Працюю менеджером в громадському харчуванні. Плинність кадрів велика, постійно доводиться давати оголошення в газету для прийому нових співробітників і відповідати на дзвінки кандидатів. Текст оголошення стандартний: «Ресторанний комплекс приймає на роботу офіціантів, кухарів, кальянників, прибиральниць».
— Здрастуйте, ресторанний комплекс? Я по оголошенню. Я масажист п’ятого покоління, працював там-то і там-то, володію такими видами масажу.
Намагаюся його перервати, пояснити, що нам масажист в ресторан не потрібен.
— А раптом ваші гості масаж захочуть, а я вже тут. Адже після важкого робочого дня масаж теплими каменями…
Поклала трубку. Як він собі це уявляє?! На столі посеред зали, на очах у всіх відвідувачів?
* * *
— Здрастуйте, я по оголошенню на кальянщика.
Ставлю питання, щоб відразу відсіяти непотрібні кандидатури:
— Скільки вам років?
— Двадцять п’ять.
— Прописка є?
— Так.
— Досвід роботи є?
— Ні…
— Як ви будете працювати?
— Ой, ну шо, там складно? Вантажником був, продавав газети, сміттєву машину возив, — в армії всього вчать. І кальян теж зможу. А кальян — це че, дівчина?
* * *
— Здрастуйте, я по оголошенню.
— А скільки вам років?
Чую голос літньої бабусі. Пенсіонерів не беремо: малорухомі, прийняти їх офіційно не можемо, та й проблем зі здоров’ям багато.
— П’ятдесят чотири.
— Ким хочете працювати?
— Офіціанткою.
— Вибачте, у офіціантів робота рухлива. Ми приймаємо в основному молодь, студентів. Для вас є вакансія прибиральниці.
— Ой, ну дівчина, дамі в моєму віці вже несолідно працювати прибиральницею…
* * *
— Здрастуйте, я на шеф-кухаря.
— Шеф-кухар не потрібен, вибачте. Хочете спробувати кухарем?
— Ні, я тільки шефом піду. Я дуже хороший.
