Підсумок протистояння винищувачів п’ятого покоління призвів до сумного результату
На фото: російські винищувачі п’ятого покоління Су-57 (Фото: Сергій Бобильов/ТАСС) Скільки років ми вже чуємо про самий супер-пупер російський винищувач п’ятого покоління Су-57 (насправді поки це без нового двигуна лише 4++) ? Якщо за точку відліку брати перший політ літака в січні 2010 року, то на слуху новенький «сухий» вже майже десять років. Що на вихлопі? З 2013 року авіаційний завод у Комсомольську-на-Амурі випустив в рамках дрібносерійного виробництва 7 літаючих екземплярів цієї машини і ще 3 для наземних випробувань. Тобто в стройових авіаційних полках його просто так і не побачили, а в кращому разі пара Су-57 є (або передбачається до передачі) в Липецькому центрі бойового застосування і перенавчання льотного складу. Відповідно, ніхто толком літати на нових «сушках» не навчений, крім льотчиків-випробувачів.
Обернемося до невеликим історичним порівнянь. Наймасовіший радянський винищувач Великої Вітчизняної війни Як-9 (1942-1948 р. в.) клепали в непростих умовах військового часу в середньому 2 700 машин в рік. Визнаний самим масовим бойовим літаком у світі (36 183 од.) легендарний штурмовик Іл-2 п’ять фронтових років випускався за 7 200 екземплярів у рік. Крім цього випускалося і велика кількість інших винищувачів і бомбардувальників. Гаразд, була війна, інші були запити в армії, літаки втрачали в повітряних боях, але конвеєр ні на хвилину не зупинявся. Післявоєнний реактивний винищувач Міг-15 проводився зі «швидкістю більше 1000 машин в рік, надзвуковий Міг-21 — 300 винищувачів в рік.
Один з основних конкурентів російського винищувача Су-57 — американський F-35 Lightning II, з 2006 року випущений у кількості понад 380 машин. Ще один суперник — F-22 Raptor, був проведений з 1997 по 2011 роки (знятий з виробництва) в кількості 195 машин. Про Су-57 більше говорять, ніж бачать. Зате як кажуть! Ось президент Путін, наприклад: «найкращий наш літак. Не тільки наш — у світі найкращий. Сто відсотків. По всім тактико-технічними даними, по зброї. Так ніхто літати не може, як наш літак». Очікується, що Су-57 масово почне надходити в авіаційні частини 2020. Ну, то є і у нас запрацює конвеєр, який в США з виробництвом не зупиняється і клепає прокляті F-35 без зупинки. Доженемо і переженемо Америку?
Не применшуючи достоїнств Су-57, хочеться згадати ще про один перспективний проект у розвитку вітчизняної винищувальної авіації, який міг з’явитися раніше «сушки». На авіасалоні «МАКС-2015» у підмосковному Жуковському був вперше представлений літаків конструкторського бюро «Мить» — більше відомий у колі фахівців як «Виріб 1.44». Втім, правильніше, і, головне, зрозуміліше, цей літак слід називати МФІ — багатофункціональний фронтовий винищувач.
Історія МФІ — й унікальна, і одночасно драматична. Роботи над його створенням почалася навіть раніше, ніж над потенційним американським конкурентом — F-22 «Раптор». Але ось американець вже у всю літає, а російський винищувач перший і, на жаль, єдиний раз піднімався в повітря 29 лютого 2000 року. Бойову машину, довгі роки вважалася супер-секретної, практично нікому не показували, а останні роки вона взагалі припадала пилом під чохлом на аеродромі ЛІІ ім. М. Громова. Льотчик-випробувач, Герой Росії Володимир Горбунов, єдиний пілот піднімав МФІ в небо, досі зберігає «військову таємницю» і практично нічого про цьому літаку не розповідає. Секретність при перших випробуваннях, які почалися ще в 1986 році на полігоні НІК ВПС під Актюбінському була такою, що всі роботи завмирали при прольоті в космосі американських супутників-розвідників. Взагалі потенційним шпигунам могло здатися, що тут йдуть роботи з винищувачем Міг-29 або Су-27.
Перший публічний показ МФІ відбувся в січні 1999 року — винищувач лише прокотився по смузі на очах у численних журналістів. Але не злетів. Перший політ, який тривав 18 хвилин, відбувся роком пізніше — вже без присутності сторонніх очей. За словами згаданого Володимира Горбунова, «машина вела себе штатно, відчувається, що у винищувача великий потенціал».
Втім, незважаючи на те, що характеристики винищувача трималися в секреті, деякі цифри стали відомі. Він міг розвивати швидкість до 2900 км/год і при цьому тримати крейсерську надзвукову швидкість. Висота польоту літака, оснащеного двома двигунами московського КБ «Люлька-Сатурн», могла досягати 20 000 кілометрів. За бойовими характеристиками МФІ міг протистояти в повітряному бою десяти літаків противника. Винищувач вважався непомітним — технології покриття літака, що поглинають хвилі радарів, дозволяли йому «маскуватися» в повітрі не гірше, а то і краще американських «Стэлсов». Та й різниця в ціні в порівнянні з тим же F-22 у МФІ було набагато менше — 70 мільйонів доларів, проти більш ніж 100 у конкурента. Тоді ж йшлося, що наш винищувач вже через кілька місяців почне повноцінні польоти.
Роботи по створенню МФІ почалися ще в кінці 70-х років минулого століття. Перед конструкторами Миті стояло завдання створити принципово новий винищувач — багатофункціональний, здатний працювати по наземним і повітряним цілям, сверхманевренный, малопомітний у всіх спектрах — візуальному, радіолокаційному, тепловому та електромагнітному. Винищувач повинен був володіти надзвуковий крейсерською швидкістю, що дозволяє здійснювати енергійну манеру повітряного бою, нав’язування ініціативи противнику і швидке реагування на мінливу тактичну обстановку. Природно, що це був своєрідний відповідь на почалися розробки американських конструкторів. Наш винищувач повинен був стати кращим. При його проектуванні була закладена формула «трьох С» — сверхзвук, сверхманевреність, прихованість.
Ескізний проект МФІ був представлений командуванню ВПС і успішно пройшов іспит перед нею. Втім, випробування проходили не завжди гладко. На основі тривали досліджень і пошуків вносилися зміни в конструкцію. Нововведення запроваджувалися і при складанні дослідного екземпляра літака на заводі. До 1994 року проект зазнав шість істотних змін, чотири з яких були випробувані вже на літаючої моделі. Спочатку планувалося поставити на винищувачі двигуни з плоскими соплами — знижують радіолокаційну помітність. Однак така конструкція виявилася важкою — прогорали стінки сопла при розподілі температур. Зате конструктори-двигунобудівники, розробляючи новий двигун, зуміли здійснити управління вектора тяги літака за рахунок регульованих круглих сопел — маневреність МФІ зросла багаторазово.
Трансформації зазнала і розміщення озброєння — якщо дивитися на фото МФІ, то на ньому немає звичних підвісок для бомб і ракет. Всі зброя захована усередині корпусу важкого винищувача. Опрацьовувався навіть варіант грузоотсека у верхній частині фюзеляжу, образно кажучи, на даху літака, що могло полегшити пуск ракет по вышелетящим цілям і при маневрах з перевантаженням. Але із-за достатньо великої ваги ракет від ідеї довелося відмовитися — були б потрібні спеціальні крани при перезарядці на аеродромі. У підсумку відсік озброєння розмістили у звичній нижній частині фюзеляжу, але в закритому корпусі.
Повинен був отримати МФІ і РЛС нового покоління з фазованими антеною ґратами — набагато ефективніше звичайних РЛС з поворотним дзеркалом антени. Новинкою була і антена «заднього виду», що дозволяє виявити цілі в задній півсфері і дати цілевказування ракет, в тому числі і з зворотним стартом — запускаються в протилежну сторону від курсу винищувача.
Нові розробки застосовуються при створенні МФІ можна перераховувати довго — їх набереться ні на одну докторську дисертацію. Літак і справді обіцяв стати винищувачем п’ятого покоління, рівних якому немає в світі. Але так і не став.
— Він добре літав, чудово показав себе в польоті, в цього винищувача повинно було бути прекрасне майбутнє. Тим більше, що літак вже чекали у військах, — згадує авіаконструктор Ованес Мікоян, син легендарного генерального конструктора Мить. — Проте фінансування згорнули — часи для ВПК, на початку 90-х, були не кращими. Йшли провідні фахівці, гроші розчинялися незрозуміло де. МФІ, по суті, були змушені законсервувати. А потім віддали перевагу іншому винищувачу — Т-50 (заводський індекс Су-57 — авт.). Результат ви знаєте — МФІ не літає, а поставки Су-57 у війська затягуються.
Тим не менш, незважаючи на невеликий песимізм в міркуваннях, авіаконструктор вважає, що роботи по створенню МФІ не пропали даром. Ті напрацювання, а часом і справжні відкриття і винаходи, вже використовуються у вітчизняному авіабудуванні.
— Зараз перевага віддається глибокої модернізації існуючих винищувачів, що обумовлено фінансової складової, — каже Ованес Мікоян. — Але я переконаний, що Росії найближчим часом буде потрібен такий багатофункціональний винищувач. Перспективи є, залишилася справа за замовленнями від ВКС.
«Притиснув до землі» Су-57 і ще одну миговскую розробку — багатофункціональний винищувач Міг-35, що Міноборони планує прийняти на озброєння» ще з 2012 року. До слова, позначення «Міг-35» використовувалось один час і в назві проекту Мить 1.44, проте дісталося воно в підсумку інший повітряній машині — глибокої модернізації бойових літаків Міг-29М/М2 (Міг-29К/КУБ у версії для палубної авіації ВМФ). Військове відомство, передбачає закупівлю понад 30 одиниць цих винищувачів (реально побудованих поки тільки два), не залишає планів прийняття їх на озброєння і в 2020 році.
Вся справа впирається в досить високу ціну Міг-35, який є легким винищувачем. Кошти ж кинуті на Су-57 і на модернізацію авіапарку наявних винищувачів Су-30М2, Су-30СМ і Су-35С, так що перспективи виходу на серійне виробництво у Міг-35, при всіх його достоїнствах і приписуваних «купи сюрпризів для супротивника», не так вже й багато. Для нього набагато більше експортних перспектив, ніж внутрішнього використання в винищувальної авіації ВКС. Турецькі військові експерти, наприклад, вважають, що для ВПС країни Міг-35 підійшов би в більшій мірі, ніж Су-57, називаючи «тридцять п’ятий» самої модернізованої версії знаменитого дводвигунового Міг-29.
Підсумок протистояння в кабінетах між Су і Міг, складається не на користь останніх. А загальний результат — в Росії так і немає поки що реального і масового винищувача п’ятого покоління. Літаємо на четвірочку — 4+ і 4++.
Віктор Сокирко
Професійне пилотское в США. Отримати ліцензію за $36000
