Природа в сучасному світі видається збунтувалася: аномальні смерчі і урагани, зливи і снігопади, посухи і морози наводять на думку, що це не природний процес, а результат застосування кліматичного зброї.
Керований клімат
Військові провідних світових держав вже давно знаходяться в пошуках досконалого зброї, здатного не стільки знищувати людей, скільки викликати колосальні руйнування. Вони чудово знають в якому напрямку потрібно працювати: мова про геофізичному зброю, яке при впливі на навколишнє середовище може провокувати різні стихійні лиха: від цунамі і землетрусів до повеней і засух.
У підпорядкуванні природних стихій своїй волі людина робить перші, але впевнені кроки. Перш за все це відноситься до експериментів з управління погодою. Люди вже навчилися штучним шляхом провокувати утворення хмар і туману, викликати дощі в одному місці і розганяти хмари в іншому.
Спочатку подібні експерименти ставили одну мету: не дозволити граду знищити посіви або не дати сонцю знищити врожай, але, коли кліматичних зброєю зацікавились військові, освоєння подібних програм перестало носити мирний характер. Достеменно невідомо яких успіхів досягли розробники в цій галузі, так як за зрозумілих причин їх діяльність тримається в найсуворішій таємниці.
Існує гіпотеза, що одним з підтверджень застосування кліматичного зброї стала аномальна спека, яка охопила європейську частину Росії влітку 2010 року. Це нібито було викликано дією комплексу HAARP, розташованого на Алясці в 250 км на північний схід від Анкоріджа.
Влада США запевняють, що станція HAARP призначена виключно для вивчення полярного сяйва, правда науковий співробітник фізичного факультету МДУ Георгій Васильєв ставить під сумнів слова офіційних осіб. З його слів, про що говорить той факт, що комплекс належить Міністерству оборони США. Насторожують й інші дані: на будівництво HAARP пішло 20 років і понад 250 млн. доларів, а потужність його випромінювачів становить 3600 кіловат, що робить їх самими потужними пристроями в світі по впливу на іоносферу.
У багатьох фахівців викликає підозру зв’язок між закінченням будівництва HAARP в 1997 році і початком цілої серії катаклізмів, що прокотилися по планеті в наступні роки. Самим руйнівним з них було 9-бальний землетрус 2004 року біля берегів Суматри, викликало гігантське цунамі. Жертвами стихії тоді стали понад 300 тисяч людей.
Ще один комплекс, який підозрюється в участі в кліматичних експериментах – це «Сура», розташований на полігоні Науково-дослідного радіофізичного інституту «Васільсурск» недалеко від Нижнього Новгорода. Головне завдання створеного ще в СРСР проекту «Сура» – знаходження способів захисту нашої планети від великих коронарних викидів в її атмосферу, які нерідко призводять до збоїв у роботі електроустаткування і засобів зв’язку.
Втім, як і у випадку з HAARP жодних підтверджень, що «Сура» використовувалася у військових цілях немає. Більш того, за заявами російських і американських фахівців, вони знаходяться в постійному контакті і проводять спільні дослідження.
Сила дощу
Єдиним на сьогоднішній день підтвердженим фактом застосування кліматичного зброї є операція «Popeye» («Шпинат»), проведена американськими військовими під час В’єтнамської війни. Про важливість цієї операції свідчить той факт, що їй керував уповноважений радник Президента США з питань науки і технологій Доктор Хоргинс.
З метою збільшення кількості та тривалості опадів в небі над Північним В’єтнамом американським пілотам було доручено розпорошувати йодид срібла, що вони регулярно і здійснювали з початку 1967-го по середину 1975 року. «Роби грязь, а не війну», – таким став неофіційний девіз цієї програми.
Суть методу проста: потрапляючи в дощова хмара частинки йодиду срібла, концентруючи в собі вологу, викликають рясні опади. У Міноборони США сподівалися, що тривалі проливні дощі значно піднімуть рівень води у річках, що призведе до порушення постачання вьетконговцев, так і до масового голоду. І вони не прогадали: крім створення утрудненого переміщення по стежці Хо Ши Міна небувалі зливи погубили поля з культурними рослинами у Північному В’єтнамі.
Однак операція «Шпинат» вилетіла американському бюджету в копієчку: за 5 років програми було витрачено близько $15 млн доларів. За цей час американські пілоти зуміли вчинити понад 2 тис. вильотів і розпорошити у в’єтнамське небо близько 5,4 тисяч тонн йодистого срібла.
Письменник-метеоролог із США Джеймс Роджер Флемінг повідомляє, що громадськості невідомі точні результати операції «Шпинат» з військової точки зору, проте за деякими даними щорічна кількість опадів у регіоні в роки В’єтнамської війни збільшилася приблизно в 7 разів. Є думка, що такі ж методи американська вояччина використовувала і на Кубі, що призвело до знищення врожаю цукрового очерету.
У 60-70-ті роки американці експериментували не тільки з дощовими хмарами, але і намагалися підпорядкувати собі урагани. Для деяких американських штатів (Техасу, Міссурі, Оклахоми, Арканзасу, Канзасу, Теннессі) щорічні торнадо перетворюються на справжнє лихо. Вчені ламали голову не тільки над тим, як запобігти руйнівну дію торнадо, але і як знайти способи використовувати стихію у військових цілях. Для своїх експериментів Міноборони приваблювало відомого математика Джона фон Неймана.
Незважаючи на те, що адміністрація Ніксона всіляко заперечувала звинувачення у використанні кліматичного зброї, зокрема, при операції «Шпинат», журналістське розслідування Джека Андерсона для газети The Washington Post у 1971 році сколихнуло громадськість і здобуло широкий політичний резонанс.
У 1972 році Пентагон був змушений згорнути всі програми з випробування кліматичного зброї, а через 6 років ООН прийняла резолюцію про неприпустимість застосування кліматичного зброї у військових конфліктах. Правда скептики впевнені, що резолюція з-за великого числа юридичних лазівок не може перешкодити бажанням окремих держав використовувати клімат в своїх цілях.
Інша частина громадськості скептично дивиться на саму можливість появи реального кліматичного зброї, здатного в короткий проміжок часу змінювати погоду на великій території. З їх точки зору, цю складну науково-технічну проблему в найближчі роки вирішити неможливо.
Тарас Рєпін
