Я був в такій же ситуації, як і автор історії «Ні собі, ні людям». На жаль, багато хто наші батьки, виховувались в строгості по відношенню до грошей, не навчилися ними розпоряджатися. З іншого боку, я, сам пройшов крізь невміння ними розпоряджатися, зараз прагну, щоб мої діти навчилися цього як можна раніше.
80-ті роки. Мені 12 років, бабуся в честь дня народження дарує МЕНІ свої накопичення — 1000 рублів. Це була річна зарплата фахівця. Передає особисто в руки конверт з банкнотами, який одразу ж вилучає моя мама з криком «З розуму зійшла, такі гроші дарувати? Так він більше рубля в руках не тримав!» і далі пішла сварка між моєю мамою та бабусею, які в результаті зійшлися на думці що дітям не потрібні гроші і конверт зник у невідомому для мене напрямку. Мама завжди казала що гроші це зло, що вони приносять нещастя, чому ставилася до них з явним презирством. Але при цьому не намагалася їх витрачати, швидше навпаки, затискала кожну копійку на шкоду дітям. Вважала, що недозволено жити в розкоші, потрібно жити бідно і не виділятися.
90-ті роки. Починаю заробляти сам. Незважаючи на те, що була криза, мені вдалося заробити достатньо вагомі гроші, сотня мільйонів неденомінованих, які потім перетворилися в сотню тисяч рублів (при середній зарплаті у 2000 рублів на місяць). Я купив собі гарне житло, обзавівся сім’єю. От тільки мама не приїхала на весілля, дізнавшись що я буду проводити її в ресторані («Вдома б посиділи, навіщо гроші витрачати?»), а також розкритикувала куплену квартиру («Даремно тільки гроші витратив»).
Після всього цього я перервав контакти з мамою, став займатися підприємництвом, у мене народилася дитина, якій одного разу, так само як і мені у свій час, виповнилося 12 років. Моя мама все-таки приїхала на день народження, і я, вирішивши нагадати їй про свої 12 років, подарував синові такий же конверт з п’ятдесятьма тисячами рублів. Тепер війна вже йшла навпаки: бабуся спробувала зіпсувати свято онукові, за якого вступає мати і батько, при цьому програвши. Знову крики, виски «дітям гроші не потрібні». Конверт я сховав, перед сином потім довго вибачався, але все ж подаровані гроші він отримав у вигляді нового комп’ютера, про що йому було повідомлено, він сам вибрав потрібну йому модель.
І ось апофеоз — на всі накопичені гроші дружина купила двокімнатну квартиру у свою власність і сказала, що типу купила її синові на 18-річчя. Але не просто так, а з мамою, тому що вона подає на розлучення, а так як, на її думку, синочка неодмінно буде в подаровану квартиру водити повій і вживати наркотики, тому контроль з боку матусі обов’язковий. Син, звичайно, висловив своє «фе», бо йому такий подарунок, відверто кажучи, не потрібен. З дружиною ми розлучилися, син живе у мене, до матері «подаровану» квартиру не приїжджає. Зате сам вміє розпоряджатися грошима, збирати, нещодавно почав вчитися інвестувати накопичене в бізнес, поступово відкладає на своє житло. Всупереч і на зло мамі, яка як і раніше вважає його нічого не вміють і не знають дитям. Колишня тепер вже дружина мені весь час каже, що я виховав сина егоїстом, думаючим тільки про себе, а треба було виховувати, як виховували її — в бідності, убогості і беззаперечне підпорядкування старшим.
Чи потрібно таке майбутнє мого сина? Ні! А вашому? Так? От і займайтеся такими дослідами з вашими дітьми, якщо ненавидите їх усім серцем. Але не задалбывайте тих, хто щиро бажає дітям добра всупереч вашим тарганів у голові.
