Більшість людей втрачають цей момент. Вода, що приводить у рух турбіни, — це, по суті, перероблена сонячна енергія. Сонце нагріває поверхневі води, перетворюючи їх у водяну пару, яка піднімається, охолоджується і повертається на поверхню Землі у вигляді дощу та снігу. Цей дощ поповнює запаси води у річках. Ці річки обертають турбіни. Генератор перетворює це обертання на електрику. Це замкнута система, що працює на сонячній енергії.
Однак фактична потужність, яку ви отримуєте, залежить від трьох конкретних змінних. По-перше, кількість води, що протікає. По-друге, перепад висот чи точка падіння. По-третє, ефективність обладнання.
Тут географія визначає енергетичну політику. На високогірних гідроелектростанціях вода може падати з висоти понад 1000 метрів. Невелика кількість поточної води може виробити величезну кількість енергії. Саме тому гірські країни, такі як Швейцарія, дуже залежать від цього методу. Їм не потрібні річки Амазонської ширини. Потрібний крутий спуск вниз.
Станції низького та середнього рівня працюють інакше. Тут велика кількість води падає на короткій відстані. Щоб збільшити тиск, інженери часто будують греблі, щоб перегородити потік води. Це грубий підхід до підвищення гідравлічного тиску.
Реальність за греблями
За останнє століття світ став ще більш густонаселеним. Величезні водосховища стали символами прогресу та влади. Візьмемо як приклад Високу Асуанську греблю в Єгипті. Її висота становить 111 метрів, а довжина – 3800 метрів. Вона створила озеро Насер площею 5000 квадратних кілометрів. Станція виробляє 2100 мегават електроенергії. Це сукупна потужність двох атомних електростанцій. Вона також забезпечує переваги у вигляді зрошення та контролю повеней.
Але за це доводиться платити.
Великі дамбові проекти можуть завдати шкоди місцевим екосистемам. Вони порушують міграцію риб, змінюють потік опадів та місцевий клімат. Можливо, ще болючішим є те, що вони змушують спільноти залишати свої будинки. Люди втрачають своє житло. Традиційні засоби для існування зникають через підвищення рівня води.
Існують також механічні проблеми. Мул та опади накопичуються за греблею. Згодом водосховище заповнюється. Це значно скорочує термін служби станції. Електростанції зупиняються не тому, що припиняється потік води, а тому, що пісок посідає її місце.
Сьогодні галузь змінюється. Замість будівництва монолітних гребель, які перемістили мільйони людей, люди звертаються до малих гідроелектростанцій. Ці мікро-гідро системи обслуговують одне село чи місто. Вони менш інвазивні. Вони зберігають природні ритми річки значною мірою недоторканими.
Мова вже не лише про те, скільки енергії можна отримати. Хто платить за неї? Чи можуть невеликі розподілені системи справді задовольняти зростаючий попит на чисту енергію, не повторюючи помилок минулого?
