У будь-якому театрі завжди є два буфети. Один, з шаленими цінами — для глядачів, інший, де чашка кави коштує два з половиною рубля — для співробітників. Тут ми їмо все: актори, режисери, працівники сцени, звукари, балет, миманс. Я так люблю нашу «їдальню»! Єдине обставина, що псує всю картину — Великі Народні Заслужені.
Вони розштовхують черзі — як же, Артист! — і граціозно ходять пів суми від свого замовлення на касу: «Потім донесу!» Як же, як же: скільки років працюю, не бачила. А нічого, що у нас, що стоять у черзі, перерва закінчується через десять хвилин, а потім треба мчати на генеральну репетицію? Нічого, що нам за цей час треба не тільки зжувати чого-небудь по-швидкому, але і одягнути костюми, тому що в їдальні не можна з’являтися в сценічному одязі? І це мені ще пощастило: я не «підтанцьовка», я теж актриса, хоч і набагато молодше — Метри Сцени перед тим, як відтіснити мене плечем від каси, хоча б вітаються.
Знаєте, коли дослужусь і отримаю нагороду, якщо на додачу мені вручать манери пихатого індика — не візьму ні те, ні інше.
