У нашому будинку оселився пяний сусід

255

Читаю вас і заздрю. Ви можете просто взяти і піти до сусідів, просто попросити їх не заважати або придумати їм невелику помста в рамках закону, щоб люди зрозуміли натяк і вжили заходів. Але люди, на жаль, багатогранні, і натуральних тварюк серед нас не злічити.

Мої сусіди — в’язні. Ціла сім’я з двох братів, панночки та її доньки. Щодо панянки не скажу, але брати сиділи обидва. Звідки я знаю? Розповів дільничний, якого ми викликали з приводу чергової нічної дискотеки над головою. Дискотек, звичайно, більше немає (думаю, тимчасово), зате ці милі люди задумали ремонт, зняли підлогу, а потім у них скінчилися гроші. Знову ж таки, звідки я знаю? Та я чую всі їх розмови так добре, що можу вникати в суть, і це не рахуючи дикого тупоту. Разом з цією сімейкою я прокидаюся, працюю весь день під їх акомпанемент і спати лягаю так само під тупіт і крики. Всього за 3 місяці сусідства я отримала періодичні панічні атаки, невроз, безсоння і навіть розлад харчової поведінки. Я до цього абсолютно здорова людина.

Я намагалася поговорити. Ввічливо, потім неввічливо. А що зі мною говорити, я ж стукач. Звідки вони знають, що це я викликаю поліцію? А звідти, що під’їзд у нас цілком складається з «терпил», які бояться навіть поговорити зі мною, хоча я людина доброзичливий. Вони готові терпіти тижневі запої з дискотекою, готові терпіти музику, яка чути на три двори. Але ще задовго до того, як у наші відносини прийшла поліція, я багато разів ходила і просила сусідів купити капці або постелити килим. І навіть свій килим пропонувала, але немає ж, тупотіти по лінолеуму і бетону набагато приємніше. А після моїх прохань — подвійно.

Я стукала по батареях і стелі, я включала музику. Але, розумієте, по-перше, я не можу слухати музику ночами, адже я пристойна людина, а по-друге, не можу слухати її весь день, тому що набридає, вушка болять — і взагалі, мені ще вночі з навушниками спати, бо заснути під крики і тупіт чотирьох бегемотів нереально. А ще… Ще вони й самі мені прекрасно мстять. Почати перестановку меблів в годину ночі? Легко! Велике прання у три? Ще легше. Тупіт та ігрища з дитям до п’яти ранку? Так як два пальці об асфальт.

І знаєте, що мене найбільше бісить в цій ситуації? Я нічого не можу з цим зробити, тільки заткнутися і терпіти. Поліція на побутові шуми не приїжджає, нехай хоч шафи з гантелями роняють. Звукоізоляція? Можу організувати, але вона не гасить ударні шуми, відбирає дорогоцінні сантиметри в без того низької стелі і варто некислих грошей. Судитися з любителями топати я теж не в змозі — нормативів немає, в квартиру вони перевірку навряд чи пустять, експертиза коштує грошей, як і послуги юриста. Суди розтягнуться на рік-два, і не факт, що я їх виграю, а якщо виграю — ці перці можуть спокійно нічого не робити. Музика моя їм не заважає, вони свою днем включають не тихіше.

Все, що я можу, — це написати сюди і піти поплакати, що я, власне, зараз і зроблю.