Працює — не чіпай!

59

Мене і всіх моїх колег не те щоб задовбав, але неабияк здивував один пан, який тримав заклад в будинку, сусідній з нашим офісним центром. По вивісці — піцерія, за фактом — там можна було смачно поснідати, ситно пообідати і випити пива після роботи, чим користувалися 80 відсотків холостих співробітників і 30 відсотків одружених (якось заради інтересу провели опитування). В силу специфіки нашої роботи на обід можна було йти коли завгодно, так що для зручності навіть склали негласний графік відвідувань — загалом, з 11 і до вечора там поперемінно тусувалися наші співробітники і «робили касу». Не бешкетували, стакани не били, дружили з офіціантами… Керівництво, між іншим, теж частенько там посиживало. Словом, всі були задоволені. До пори До часу.

Трапилося мені поїхати у відпустку. Повертаюся — і не вірю своїм очам. Замість милої пасторальної вивіски — сяюче неоном щось неприпустимого, офіціантів-юнаків кудись поділи, а у офіціанток замість зручною уніформи (футболка, джинси і фартух) з’явилися мініатюрні сукні а-ля тенісистка. Замість легких столиків, які можна скласти в будь-яку композицію, — пригвинчені до підлоги монстри з прозорого скла, підсвічені по периметру. Замість стільців — шкіряні дивани, настільки м’які, що буквально утопаешь, а якщо сісти на краєчок — сковзуєш. І скрізь плазми, величезні плазми, які транслюють футбольні матчі…

Що ж залишилося в меню? Суші, п’ять видів млинців та закуски до пива, асортимент якого збільшився в кілька разів. Я думала, у заклади змінився власник, але ні йому, виявляється, набрид нудний інтер’єр. Він придумав, як пожвавити атмосферу. Чи варто згадувати про те, що ми уклали договір на доставку обідів в офіс? Навіть посидіти після роботи в цьому кафе стало неприємно: після цілого дня за комп’ютером неонові підсвічування і галасливі телевізори — останнє, чого хочеться.

У наступні кілька місяців ми спостерігали таку картину: заклад практично пустувала протягом дня, і тільки до вечора туди потроху сползались любителі «погудіти». Гуділи, судячи з усього, довго і ретельно, бо потім кілька разів доводилося міняти зіпсовані дивани і биті столи (як можна примудритися розбити надміцне скло — загадка). Кілька разів підвищувалися ціни — мабуть, у зв’язку зі зменшенням потоку клієнтів знизилася і рентабельність. В кінці кінців навіть наш генеральний якось обмовився, що для звичайного «генделя» ціни стали просто космос. Підсумок: через півроку на вікнах красується напис «Продається».

Було б зрозуміло, якби заклад не приносило скільки-небудь значимого доходу, але навіщо міняти інтер’єр, меню і, по суті, цільову аудиторію, якщо всі були задоволені?