Стою я на днях в черзі в касу в магазині. Магазин — мережевий, продовольчий.
Переді мною стоїть мама з дівчинкою на руках, перед ними — молода пара. Дівчинка неспокійна, махає руками, намагається скинути продукти з стрічки, стягнути з мами шапку і так далі. Загалом, мамі непросто, але вона цілком спокійна, навіть посміхається. Я зі свого боку в міру сил намагаюся допомогти запобігти руйнування і теж посміхаюся. Тим більше, що чим раніше вони відбудуться касу, тим раніше зможу розплатитися і я.
І тут касир з пафосом вимовляє дівчині з молодим людиною, що вони повинні пропустити жінку з дитиною, тому що є такий закон, згідно з яким жінок з дітьми все пропускають. Підкреслю, сама жінка ні про що таке не просила. Але пара на це не піддалася, вони розплатилися і пішли.
А тепер я поставив себе на місце цієї пари. Я б, мабуть, теж не пропустив, особливо, якщо б мене намагалися присоромити якимись законами. За своєю ініціативою — може бути, та й то не факт. В моєму розпорядку життя не можуть бути заплановані зайві п’ять хвилин в черзі. Ходити в магазин з дитиною або не ходити, купувати коляску або носити дитину на руках — це, вибачте, ваш вибір.
Задовбали мене два моменту.
Перший. Це порадники, які знають якісь закони і при цьому хочуть бути добрими за чужий рахунок. Звичайно, це не ви часом в чергах втрачаєте, це не ви звільняєте свої місця в транспорті.
Другий. Це дивне уявлення про те, що людей з дітьми всі зобов’язані кудись пропускати. Щось занадто часто я стикаюся з цією фразою. Особливо зворушливо це звучало в черзі в дитячому магазині.
Загалом, вистачить вже плутати права і обов’язки. А діти і адекватні батьки — ні, не задовбали.
З повагою, батько двох дошкільнят, який знає, що таке слінг, кенгуру і коляска-тростина.
