Через чверть століття після війни в глухому лісі був знайдений врослий в землю танк з добре помітним тактичним номером 12. Люки були задраєні, на борту зяяла пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія знайшли останки молодшого лейтенанта-танкіста.
25 жовтня 1941 р.
«Здрастуй, моя Варя! Ні, не зустрінемося ми з тобою. Вчора ми опівдні громили ще одну гітлерівську колону. Фашистський снаряд пробив бічну броню і розірвався всередині. Поки я вів машину в ліс, Василь помер.
Рана моя жорстока. Поховав я Василя Орлова в березовому гаю. В ній було світло. Василь помер, не встигнувши сказати мені жодного слова, нічого не передав своїй красивій Зої і беловолосой Марійці, схожою на кульбабу в пуху.
Ось так з трьох танкістів залишився один. У сутемени в’їхав я в ліс. Ніч пройшла в муках, втрачено багато крові. Зараз чомусь біль, пропалююча всю груди, вляглася і на душі тихо.
Дуже прикро, що ми не все зробили. Але ми зробили все, що змогли. Наші товариші поженуть ворога, який не повинен ходити по наших полях і лісах.
Ніколи я не прожив життя так, якби не ти, Варя. Ти допомагала мені завжди: на Халхін-Голі і тут. Напевно, все-таки, хто любить, той добрішими до людей.
Спасибі тобі, рідна! Людина старіє, а небо вічно молоде, як твої очі, в які тільки дивитися та милуватися. Вони ніколи не постаріють, не зблякнуть.
Пройде час, люди залікують рани, люди побудують нові міста, виростять нові сади. Настане інше життя, інші пісні будуть співати. Але ніколи не забувайте пісню про нас, про трьох танкістів. У тебе будуть рости гарні діти, ти ще будеш любити.
А я щасливий, що йду від вас з великою любов’ю до тебе.»
Твій Іван Колосов
