Його особиста бібліотека складалася з 20 000 книг, брошур і альбомів — в основному з історії та теорії соціалізму, з філософії та економічних проблем, іншим громадським дисциплін, з військової справи…
Оригінал статті на моєму авторському сайті
Напередодні XIX з’їзду партії (1952 р. він викликав до себе на дачу перспективного молодого партійного функціонера Д. Т. Шепілова. Згодом Шепілов згадував: «…На столі лежала купа книжок, журналів і газет. Сталін мовчки походжав біля столу, потім раптом повернувся, підійшов досить близько до мене, подивився прямо в очі і запитав: “Ви любите читати художню літературу? Скільки в день можете прочитати сторінок, ніколи не вважали?” Я сторопів — ніколи не чекав такого запитання. Сталін посміхнувся і сам відповів на поставлене запитання: “Нам щодня доводиться стикатися з різними проблемами, і ми повинні бути готові правильно їх вирішувати. А щоб правильно вирішувати, треба багато читати, в тому числі художню літературу. Ось, наприклад, Володимир Ілліч читав в день по 600 сторінок і мені радив. Я намагаюся читати чотириста, і вам раджу. Наша робота цього настійно вимагає”».
Про такого роду похвальбу вождя, характерною для допитливих, але малоосвічених людей, згадують багато. Іншим він називав цифру в 500 сторінок.
Можливо, перебільшував, але, мабуть, не набагато.
На полях робіт Маркса і Леніна Сталін не робив критичних зауважень. Лише на обкладинці ленінської книги «Держава і революція» написав: «Теорія зживання (держави) є згубна теорія!». А ось при читанні робіт Енгельса Сталін був менш шанобливий, міг зневажливо черкнути на полях: «Ні, це невірно». На полях книг Каутського і зовсім не соромився: «Ха-ха!», «Ти бач!», «Дурень», «Негідник та сволота!».
Книга ж Троцького «Тероризм і комунізм» Сталіну навіть сподобалася, тут він залишив багато поміток: «Так», «Влучно», «У цьому вся суть». Жирною рискою обвів слова Троцького про те, що революційне панування пролетаріату немислимо без партії із залізною дисципліною.
Особистий інтерес Сталіна простежується в підборі численних праць про Пушкіна — всіх видавалися в радянський період і окремих старих видань. Також його цікавили книги про Івана Грозного і Петра I. Уважно вивчив знаменитого «Государя» Макіавеллі. Читав він і всю емігрантську літературу. Талановитих критиків революції зазначав, але не щадив. У 1931 році, прочитавши в журналі «Красная новь» повість Андрія Платонова «Засумнівався Макар», Сталін написав: «Талановитий письменник, але сволота».
У 1940 році вийшов перший том Зібрання творів німецького канцлера Отто Бісмарка. У вступній статті, навпроти слів редактора про те, що Бісмарк застерігав майбутніх німецьких політиків і військових від війни на два фронти і особливо від війни з Росією, Сталін написав синім олівцем на полях: «Не треба лякати Гітлера» (з чого видно, що напасти на фюрера він все-таки розраховував перший, коли той остаточно загрузне на Заході).
Сталін був людина з високим інтелектом, але без систематичної освіти і навіть самоосвіти. Його читання не було ні вузькоспеціальним, ні системним.
На форзаці книги Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм» Сталін залишив вельми цікаву запис: «Слабкість, лінь, дурість — єдине, що може бути названо вадами. Все інше становить, безсумнівно, чеснота!».
Якщо людина
1) сильний (духовно)
2) діяльний
3) розумний (або здатний) — то він хороший, незалежний від будь-яких інших “вад”».
Виявляється, Сталін між шістдесят першим і шістдесят третім роками життя задавався класичним філософсько-богословським питанням: «А хто він, доброчесний людина?»
