Я бариста в невеликій мережі кав’ярень формату coffee-to-go. Наші точки розташовані в місцях, де проходить велика кількість людей. Працюючи, я став свідком різних ситуацій. І став ненавидіти дітей. І батьків цих дітей.
Ці личинки людини з сбоящей програмою сприйняття навколишнього світу відтворюють звукові коливання, які періодично рвуть мені барабанні перетинки. Підходить «це» до стійки та починає кричати прямо поруч зі мною: «МАААААМ (пап, баб, дід, потрібне підкреслити), купи-і-і-і-і-і-і!!» І все це з гучність злітаючого шаттла.
А мами, тата, дідуся, бабусі дивляться на це з пофігізмом, гідним самого Будди. І ніяк не намагаються заткнути або вгамувати цей джерело психотронної звукового випромінювання. А на моє благання заспокоїти дитину або відвести його в сторону, щоб він в істериці не розніс мені стійку, починають наїжджати на мене, мовляв, він же дитина, йому хочеться, а ти хам і детоненавистник, тобі треба — ти і успокоюй і т. д.
А що я? Я рано чи пізно навчуся філософствувати, спостерігаючи за цим шматком недоразвившегося людини і поведінкою його «развивателей» зі вселенським спокоєм. Або сісти за грати, сорвашись від такої поведінки людей і покалічивши дитини і його батьків подвійним холдером з вибитою таблеткою і вытертым насухо, бо не за стандартами компанії буде.
Мораль. Дитина, з яким правильно спілкуються, який знає, що не все в його житті з’являється просто так, а також як себе вести в людному місці — це диво. Таке диво не шкода пустити за стійку і показати, розповісти і навіть разом приготувати каву йому або його батькам.
Він не закип’ятить твої біологічні рідини своїм ультразвуком. Він не буде скандалити на весь ТРЦ. Тому саме такого чудового маленького чоловічка можна назвати дитиною. А не личинкою, результатом обміну насіннєвий рідиною, генетичним продуктом. Бо дитина — це не тільки м’ясо, але і дещиця виховання і розуму його батьків.
