Чужу біду руками розведу

24

Мені надзвичайно пощастило: у мене чудові двійнята і такий же прекрасний роботодавець, завдяки якому я можу працювати з дому. Моїх дітей ніяк не виходить влаштувати в дитсадок, хоча їм скоро 4, тому що місця по черзі їм дали в такій дали, куди навіть транспорт рідко ходить, в результаті я не встигаю їх забрати з-за свого робочого графіка. Тепер чекаємо обміну на ближче. Але мене це не задолбали, тому що я маю щастя бачити і обіймати своїх дітей цілий день. Ну майже, тому що і у мене завали бувають, і у них секретні гри. Важко мені? Важко, а як же. Але ми все намагаємося і, сподіваюся, вчимося чогось потрібного. Терпіння, самостійності — ось цього всього.

А тепер можна і поскаржитися. Скаржуся на людей, у яких все просто, а я лінива, дурна чи все в комплекті. Всього делов-то піти в міністерство у відділ дошкільної освіти і пояснити, що в мене складна ситуація. До речі, я туди телефонувала, дізнавалася, чи довго чекати і чи можна щось зробити. «Заява на переказ писали? Ну і чекайте, далі не ваша компетенція». Ну ОК, я чекаю. Розповідаю про це порадника і чую: «Але ти ж не ходила, треба сходити! І до депутата, і тітці Маші зателефонувати, вона завуч у школі, теж в сфері освіти працює».

Ще варіант — піти в жаданий садок і самої домовитися. Всі люди дорослі, розуміють, про що йдеться. Тільки от ніхто не пропонує в дар багато тисяч, щоб нам із завідуючою вдарити по руках. Зізнаюся, я навіть через знайомих дізнавалася, що почім. Але вся справа в тому, що в нашій віковій групі банально немає місць. Ні за гроші, ні за шоколадку, не за красиві очі.

На цій стадії розмови ми переходимо до закликів і прикладів. «А ось Оле дали раніше!» Оля з багатодітної сім’ї, йде по пільговій черзі. «Значить, в платний садок треба». Ага, якраз моя зарплата рівнесенько на садочок буде йти. Як ти здорово придумала! «А ось можна ж відпроситися, щоб встигати за дітьми в дальній садок». Звичайно! Як це я не здогадалася! Дорогий роботодавець! Дві години в самий напружений момент зміни я буду відсутнім. Найближчі два роки. Ви, напевно, мене розцілуєте за така дивна пропозиція, правда?

І ні один порадник не говорить: «Я зможу забирати твоїх дітей, я хочу запросити тебе на високооплачувану роботу, щоб ти змогла піднятися над ситуацією і перестрибнути стіну, в яку все вперлося, я просто посиджу з твоїми дітьми, щоб ти могла помитися і поспати…»

Я розумію, люди — вони як у пісні «Я добра, але добра не зробив нікому-у-у». Люди співчувають, начебто намагаються допомогти, але так, щоб все якось само зробилося. Спасибі, їжте самі.