Я працівник ресторанного бізнесу з досить непоганим стажем. Побачила багато — не вистачить місця, щоб все записати. Ось вибрані перли з моєї практики.
* * *
Мережа закладів з характерною назвою «Пиво і м’ясо»: 350 посадочних місць, 15 сортів пива, 15 пивних веж (тобто 30 кранів мінімум), барна стійка на рівні живота — все на виду. Наливаю чергову порцію пива. Підходить парочка.
— Добрий день, а у вас пиво є?
— Ні, нема, — відповідаю, продовжуючи наливати в прозорий келих бажаний напій перед носом хлопця.
— Гівно у вас, а не «Пиво і м’ясо»!
* * *
Ресторан преміум-класу, асортимент алкоголю величезний. Гість підходить до бару:
— У вас абсент є?
— Так.
— А текіла золота?
— Є.
— А фернет?
— Так, звичайно, який конкретно вас цікавить?
— А мадера?
— Так, — вже я закипаю, але не спускаю з обличчя посмішку.
— А кальвадос?
— Само собою.
— Налийте мені тоді горілки он тієї грам сто, — вказує гість на найдешевшу, корторая на коктейлі йде.
* * *
Сама вбивча історія сталася в недешевому японському ресторані. Біля входу зупиняється дорогуще-пафосний джип, з-за керма виходить чоловік років сорока йому під стать. З пасажирського сидіння зістрибує дівка років двадцяти, явно недавно прибула з села і урвавшая таки свого татуся.
Сіли за стіл, прийшла черга робити замовлення.
— Готові замовити напої?
— Так, спочатку пані, — відповідає чоловік.
— «Хенесі хо»! — випалює дівка з обличчям, ніби вже все їй нахамили і забули ніжки облизати.
— Вибачте, не розчула: «Хеннессі» який? «Ві-ес», «ві-ес-оу-пі» або «ікс»?
— «Хенесі хо»!
Офіціантка, вибачившись, втекла, я скла під бар, а мужик перетворився в перестиглий помідор.
Удачі вам, мої дорогі гості! Завжди рада вас побачити, вислухати, зрозуміти і пробачити.
