Працюю діджеєм. Бачу, колеги вже выплакались — розповім пару історій і я.
Іноді доводиться працювати в закладах, де прохід до діджейського столу відкритий для відвідувачів, ось і доводиться відбиватися від них.
— Гей, брате, а постав че-нить класне!
— У мене все класне. (Музику я відбираю за кілька днів перед виступом і дотримуюся формату закладу.)
— Не, ну щоб ваще!
— Я не знаю ваших уподобань.
— Вась, ну ти ж діджей!
— Діджей, а не екстрасенс. Хочете замовити трек — платіть гроші і замовляйте.
Мужик називає якусь, мабуть, йому одному відому композицію.
— У мене нема цього.
— Так я зараз принесу!
Кладе гроші і йде. Ну думаю, відв’язався — зараз дасть диск або флешку (грав на 400-х «піонерів»). Не тут-то було! Це диво біжить через весь танцпол до мене з палаючими від щастя очима і з гордим вигуком «Ось!» кладе на пульт касету.
* * *
— Гей, а постав те, що зараз у всіх на телефонах грає.
— Братан, а вимкни стробоскоп, а то мені окуляри одягати не в кайф.
— Гей, діджей, зроби мені коктейль!
— Постав «Сектор Газу»!
