Упродовж десятиліть вчені ламали голову над надзвичайно інтенсивним радіаційним поясом, виявленим навколо Урану під час прольоту апарату Вояджер-2 у 1986 році. Нові дослідження припускають, що тимчасовий сплеск сонячної активності міг значно посилити радіаційне поле планети саме в момент проходження зонда. Це відкриття важливе не лише для вивчення Урану, а й проливає світло на те, як формуються і поводяться планетарні радіаційні пояси, що є критично важливим для освоєння космосу.
Аномалія «Вояджера»
Дані «Вояджера-2» показали, що електронний радіаційний пояс навколо Урану набагато сильніший, ніж очікувалося. У той час, як іонна радіація виявилася слабшою, електронний пояс майже досяг максимальної інтенсивності. Ця невідповідність спантеличила дослідників, оскільки стандартні моделі не могли пояснити настільки потужний сплеск. Питання полягало в тому, чи це було нормальним станом Урана, чи в цей конкретний момент сталося щось незвичайне.
Дзеркало Землі: Події Космічної Погоди
Прорив стався у порівнянні даних «Вояджера-2» із недавніми спостереженнями магнітосфери Землі. У 2019 році Земля пережила “область взаємодії, що обертається” – зіткнення швидких і повільних сонячних вітрів. Ця подія викликала потужне прискорення електронів у радіаційному поясі Землі. Вчені зрозуміли, що аналогічне явище могло обрушитися на Уран в 1986, тимчасово посилюючи його радіаційне поле.
«Якщо подібний механізм взаємодіяв із уранською системою, це пояснює, чому «Вояджер-2» зафіксував стільки несподіваної додаткової енергії». – Сара Вайнс, космічний фізик із SwRI
Чому це важливо
Розуміння радіаційних поясів має вирішальне значення довговічності космічних апаратів. Інтенсивна радіація може вивести з ладу електроніку, роблячи довгострокові місії ризикованими. Уран, з його екстремальним нахилом осі, що викликає химерні сезони, є суворим оточенням. Якщо тимчасові події космічної погоди можуть різко підвищити рівні радіації, то майбутні місії до Урану (та інших подібних до планет, таких як Нептун) повинні враховувати ці непередбачувані сплески.
Аргумент на користь Орбітального Апарату навколо Урану
Отримані дані наголошують на необхідності виділеної місії до Урану. Орбітальний зонд міг би скласти карту магнітосфери планети, відстежувати рівні радіації з часом і підтвердити, чи це сплески є звичайним явищем чи ні. Фізика магнітосфери Урана залишається багато в чому невідомою, і місія заповнила б критичні прогалини у нашому розумінні систем крижаних гігантів.
Це відкриття – не лише розгадка десятирічної таємниці, а й нагадування про те, що навіть у добре вивченій галузі космічної фізики на нас чекають сюрпризи. Уранська система далека від пасивної, та її взаємодія з Сонцем динамічно та непередбачувано.
