— Клара Матвіївна, що ви все шукаєте? – відриваючись від газети, роздратовано запитав Фокін що зайшла на кухню тещу. Та вже цілу годину ходила по квартирі і щось шукала.
— Так скриньку з діамантами, — відповіла теща, глянувши на нього поверх окулярів. – У мене там рецепт лежав. Збиралася сьогодні в аптеку сходити.
Фокін поперхнувся кавою і відклав убік газету.
— А ви впевнені, Клара Матвіївна, що вона у вас взагалі була? – откашлявшись, запитав він.
Зовні теща виглядала абсолютно здоровою. Та й за цей тиждень, що теща гостювала в них, Фокін за нею нічого дивного не помічав.
— Ну, як же не впевнена – я її з собою з дому захопила. Вона у мене в кімнаті на тумбочці лежала. А сьогодні взяла і поклала — куди, не пам’ятаю.
— А звідки вона у вас? – з підозрою запитав Фокін.
— Чоловік мій покійний, Аристарх, царство йому небесне, був колекціонером. Бувало, постійно що-небудь приносив. В основному на чорному ринку купував або через знайомих. В магазинах-то в той час нічого вартого уваги не було.
— Так давайте, Клара Матвіївна, я вам допоможу. Разом пошукаємо, – послужливо сказав Фокін, виходячи з кухні слідом за тещею. – Велика вона?
— Так ось за цю книгу, — теща показала на медичний довідник, який лежав на журнальному столику в залі. – Куди ж я могла її подіти?
Фокін разом з тещею став ходити по квартирі в пошуках скриньки.
— Цікава історія з цими діамантами вийшла, — стала розповідати теща. — Вони належали графині Полоцької і були викрадені з спальні, як потім з’ясувалося, її коханцем, поручиком Клубницким. Клубницкий, по п’янці, програв їх у карти князю Каридзе, а той незабаром, одружившись на овдовілу графині, подарував їй. Графиня, дізнавшись свої діаманти…
— Клара Матвіївна, а якщо я першим знайду скриньку з діамантами, то вона буде моєю? – жартівливо запитав Фокін тещу.
— Так забирай, не назад ж мені її везти, — спокійно відповіла теща. — Мені головне – листочок з рецептом. Так от, графиня, дізнавшись свої діаманти…
Фокін, слухаючи в підлогу вуха продовження історії про діаманти, з азартом узявся за пошуки шкатулки, прикидаючи на ходу, на яку приблизно суму вона може потягнути. Ай да теща! Не очікував!
— Ой, знайшла! – незабаром почувся із спальні тещин голос. — На підвіконні за шторкою була.
Теща вийшла із спальні, тримаючи в одній руці книгу, а в інший листочок.
— Візьми почитай, — сказала вона. – Я, поки в поїзді їхала, вже всю прочитала.
Фокін з подивом взяв у руки книгу, на обкладинці якої було написано: «Шкатулка з діамантами», детектив.
— Спасибі, Клара Матвіївна, — розчаровано сказав він. – Як-небудь почитаю…
Сергій Савченков
