Міф про Об’єктивність: чому Наука-це людська діяльність, і що з цього випливає
Ми часто чуємо про науку як про найвище джерело істини, про неупереджений суд, який виносить вердикти, засновані на фактах, а не на думках. Ідея “наукової об’єктивності” глибоко вкоренилася в нашій свідомості, і здається, що відмова від неї може підірвати саму основу сучасного суспільства. Однак, як показує все більше досліджень, ця ідея є більш зручним міфом, ніж реальністю. Наука, у всій своїй складності і пишності, – це, перш за все,людська діяльність, пронизана культурними, соціальними та політичними контекстами.
Я пам’ятаю, як в студентські роки, будучи сповнена ентузіазму і віри в силу науки, я наївно вважала, що істина, знайдена в лабораторії, є абсолютною і непогрішною. Мені здавалося, що якщо ми просто будемо збирати дані і проводити експерименти, то зможемо повністю відокремити себе від суб’єктивних оцінок і забобонів. Але з часом, коли я заглиблювалася у вивчення методології та філософії науки, мій світогляд почав змінюватися. Я усвідомила, що навіть самий ретельно спланований експеримент не може бути повністю вільним від впливу людського фактора.
Спочатку мене шокувала думка про те, що навіть вибір теми дослідження, формулювання гіпотези, інтерпретація результатів – все це схильне до впливу культурних норм і цінностей. Як говориться в статті,”вчені, як і всі інші, є частиною культурних систем”. Ми живемо у світі, де певні питання вважаються важливими, а інші – ні. Ми читаємо одні газети, дивимося одні фільми, вболіваємо за одні спортивні команди. Все це формує наше уявлення про світ і, як наслідок, впливає на те, які питання ми задаємо і як ми на них відповідаємо.
Згадайте історію з зародженням ідеї про наукове знання. Відмова від релігійного пояснення світу, перехід до віри в раціональність і “людини”, що приймає власні рішення – все це стало фундаментом для розвитку науки. Але хіба можна говорити про об’єктивність, коли сама основа цього знання пронизана певною парадигмою мислення? Поділ на суб’єктивне і об’єктивне, раціональне і емоційне – це не просто констатація факту, а результат певного історичного процесу, спрямованого на легітимізацію наукових знань.
Більш того, як зазначає стаття, “кожен експеримент також закладені припущення – речі, які приймаються як належне, включаючи визначення”. Спроби визначити статеві відмінності, расові категорії або сексуальну орієнтацію – все це приклади того, як на наукові дослідження можуть впливати упередження та стереотипи. І, що найважливіше,”подібні закономірності слизьких визначень, які в кінцевому підсумку підкріплюють припущення, прийняті вірою, мають місце щодо раси, сексуальності та інших соціально обумовлених категорій відмінностей”.
Мій власний досвід у галузі неврології підтверджує це. Вивчаючи взаємодію мозку і м’язів, я зіткнулася з поширеною моделлю, де головний мозок розглядається як “начальник”, який контролює всі інші частини тіла. Це ієрархічне уявлення, як і багато інших, відображає культурні передумови про владу і контроль. Але, як я усвідомила, система функціонує набагато складніше, ніж просто ієрархія. Взаємодія між мозком і м’язами – це динамічний процес, в якому обидві частини тіла відіграють важливу роль.
Розуміння того, що наука – це людська діяльність, не означає, що ми повинні відмовитися від неї. Навпаки, це розуміння може зробити науку більш надійною та корисною. Якщо ми визнаємо, що наука не є абсолютно об’єктивною, то ми можемо більш критично оцінювати її результати і більш усвідомлено використовувати її для прийняття рішень.
Замість того, щоб сліпо вірити в “наукову істину”, ми повинні прагнути до більш демократичного та інклюзивного підходу до науки. Це означає, що ми повинні залучати більше людей до прийняття рішень щодо того, які дослідження фінансувати, як проводити дослідження та як інтерпретувати результати.
Особливо надихає приклад голландської моделі наукового магазину 1970-х років, коли громадські групи приходили до університетів, щоб поділитися своїми проблемами та потребами та допомогти визначити програму досліджень. Такий підхід дозволяє враховувати потреби та інтереси різних груп населення і робити науку більш актуальною і корисною для суспільства.
Важливо розуміти, що наукові знання не повинні бути привілеєм еліти. Вони повинні бути доступними для всіх і використовуватися для покращення життя людей. Визнання того, що наука – це людська діяльність, не підриває її цінність, а, навпаки, робить її більш відповідальною і орієнтованою на людину.
Що ми можемо зробити?
- Критично оцінювати наукові дані: Не приймайте все, що читаєте в новинах або чуєте від “експертів”, на віру. Задавайте питання, шукайте альтернативні точки зору, шукайте докази.
- Підтримувати наукову освіту: Наукова освіта повинна бути доступною для всіх, незалежно від віку, освіти чи соціального статусу.
- Підтримувати наукові дослідження: Фінансування наукових досліджень є інвестицією в майбутнє.
- Втягуватися в наукові дебати: Наукові дебати повинні бути відкритими та інклюзивними.
- Пам’ятати про контекст: Завжди пам’ятайте про те, що наукові знання створюються в певному контексті і можуть бути схильні до впливу різних факторів.
На закінчення, міф про об’єктивність-це зручна ілюзія, яка заважає нам критично оцінювати наукові дані і приймати усвідомлені рішення. Визнання того, що наука – це людська діяльність, не означає, що ми повинні відмовитися від неї. Навпаки, це розуміння може зробити науку більш надійною, корисною та відповідальною. Наука – це інструмент, і, як і будь-який інструмент, вона може бути використана як для добра, так і для зла. Наше завдання – використовувати цей інструмент мудро і відповідально, щоб створити краще майбутнє для всіх.
Джерело: tellall.kiev.ua
