Погода вплинула на зйомки комедії? Чому довго не могли знайти головного героя? І хто допомагав викликати сміх у масовки? Побуваємо за кадром улюбленого фільму!
Для режисера-дебютанта Валентина Горлова спекотним видалося не тільки літо, а й весь процес роботи над картиною. Із сотні дітей, що приходили на проби, вибрати головного героя, того самого Дениску Корабльова, ніяк не виходило. Коли надія, здавалося, була втрачена, раптом з’явився рудий веснусчатый хлопчик Сергійко Крупник.
Валентин Горлов, кінорежисер:
– Сергію Крупеникову не треба було нічого зображувати. Він був такий. Це якийсь такий певний дар.
Народження невигадливою, але дуже запам’ятовується пісні про папу, який сильний в математиці, ми зобов’язані самому автору Віктору Драгунскому і, як не дивно, досить серйозного композитора Ісаака Шварцу. Головну сцену фільму, де Денис і Ведмедик виконують цю пісню, знімали в три етапи: окремо хлопчиків, окремо зал, а потім всіх разом.
Валентин Горлов, кінорежисер:
– В залі температура була градусів 50, напевно. Він був закритий з усіх сторін, і діти перетворювалися в манну кашу прямо в кадрі.
За задумом режисера, дітям, що сидять в актовому залі, треба було зобразити чотири види сміху. По наростаючій: сміх слабкий, сильніше, ще сильніше і гомеричний регіт. З останнім справи йшли туго. Десятки дублів, спека – тут явно було не до сміху.
Валентин Горлов, кінорежисер:
– І тут мій другий режисер каже: “Вмикай камеру. Зараз все буде”. Вона виходить до мікрофона як би за Дениска з Мишком і починає кривлятися перед залом, будувати пики. Потім починає розмахувати руками, але все одно ми не добираємо по інтенсивності сміху. Тоді вона повертається до них, вибачте, попою і піднімає спідничку. Зал лягає, і виходить рівно те, що ми хотіли.
Прототипом Дениса Корабльова став син письменника Віктора Драгунського. Його життя і пригоди він помістив в цикл із 62 оповідань. Незважаючи на те що добутку вже більше півстоліття, “Денискін оповідання” анітрохи не втратили актуальності і гумору навіть у наші дні.
Валентин Горлов, кінорежисер:
– Вся ця історія потім розійшлася на шматочки для життя. Там є сцена, коли п’ятикласниця-піонервожата до нього приходить, а Дениско сидить у кутку. І цю фразу про те, що “товариш є, а от партнера немає”, я вже 50 років повторюю весь час.
Після виходу фільму на телеекрани рудий хлопчик Сергійко Крупник прокинувся знаменитим. Його портрет красувався на обкладинці журналу “Радянський екран”, причому двічі за рік. Цим не могли похвалитися навіть імениті актори. Пізніше Крупник знявся ще в декількох фільмах, але професійним актором в підсумку так і не став.
Життя Сергія Крупеникова обірвалося, коли йому не було і 50 років. У цьому ж віці не стало і Олексія Ковалевського, нерозлучного друга Ведмедика, з яким вони так заразливо сміялися в цьому короткому, але неймовірно смішне фільмі.
