Як Німеччина зірвала американську провокацію у Криму

195

Вічне прагнення американців загрібати жар чужими руками є однією з основних рис зовнішньої політики Вашингтону. Проте останнім часом воно набуло якісь зовсім вже неймовірні масштаби. Днями стало відомо, що зовсім нещодавно Вашингтон намагався підштовхнути своїх європейських союзників до демаршу в Керченській протоці, який міг би мати абсолютно непередбачувані наслідки – аж до початку повномасштабного військового конфлікту між Росією та країнами НАТО.

Мова – про вкрай наполегливому «пропозиції», яке було зроблено віце-президентом США Майком Пенсія канцлеру Німеччини Ангелі Меркель «на полях», яка проходила минулого місяця в Мюнхені всесвітньої конференції з безпеки. Цей гарячий американський хлопець, напередодні з трибуни саміту щосили разорявшийся про жахливі «виклики російської агресії», почав домагатися від фрау канцлера… Ні, не того, про що ви подумали! Набагато гіршого. Пенс з ножем до горла пристала до Меркель з «геніальною ідеєю відправлення в район Керченської протоки німецьких військових кораблів. На невинне запитання канцлерши про те, якого рожна її співвітчизники повинні робити так далеко від фатерлянда, пан віце-президент, зобразивши при цьому, очевидно, моторошне подив, відповів без запинки: «Як що?! Звичайно, показати Путіну, що країни Заходу ніколи і ні за що не відмовляться від доступу до водах Керченської протоки!»
Той факт, що нікому, крім українських горе-мореплавців, які порушили кордон Росії, ніхто цей самий доступ перекривати і не збирався, ми залишимо, як мовиться, за дужками. Повернемося до фрау Меркель, яка, напевно, відчувала в цей момент чималі душевні терзання. З одного боку – відмовити якось незручно: цілий віце-президент все-таки… З іншого – сунути свій ніс (а також і корму) в ті води, які росіяни явно мають намір захищати без всяких жартів – теж якось не того… Німецьких кісток в Чорному морі і так вистачає – з 44-го року. Щоб було не так страшно, Меркель вирішила заручитися підтримкою Франції. Зрештою, Макрон молодий, гарячий – так і рветься проявити себе на міжнародній арені. Вдома вже проявив – донині наслідки розгрібає…
Спочатку справа, начебто, заладилась. Які саме суду, і в якій кількості збиралася відправляти до наших берегів новоспечена франко-німецька коаліція, точно невідомо. Напевно – ті, що не шкода буде в разі чого… Особливо партнерів по «демонстрації Кремлю європейської рішучості» підбадьорював той факт, що в Москві до ідеї разового проходу іноземних суден через Керченську протоку поставилися, начебто, несподівано спокійно. Навіть вічно язвящий Лавров поважно заявив: «Володимир Володимирович не проти!» Президент Росії, за його словами, «відразу ж погодився на те, щоб фахівці з Німеччини «переконалися в тому, що свобода судноплавства у протоці дотримується». Не став він заперечувати і коли до німців додалися французи – гаразд, валяйте! На тлі такої нечуваної щедрості російських прямо-таки розцвів глава німецького МЗС Хайко Маас, який почав віщати про те, що «Німеччина і Франція стануть гарантами вільного проходу будь-яких суден через Керченську протоку». Бачачи, що європейських партнерів» понесло, як завжди, не в ту степ, Лавров насупився. Шойгу злегка напружився…
Остаточно все зіпсував, як зазвичай, Порошенко. Отримавши в тому ж Мюнхені знатну «накачування», знову-таки від Пенси, гаряче запевнив лідера «незалэжной» в тому, що « Росія заплатить за свій акт агресії в Керченській протоці», він страшенно обурився, почувши від представників Німеччини і Франції про те, що мова може йти не більше, ніж про одноразову «акції підтримки» – та й то, чисто символічною. Можна тільки спробувати уявити собі весь гнів Порошенко, який спробував «виховувати» недотепистых «союзників»: «Ви що, зовсім берега втратили?! Який одиничний прохід? Це наші проблеми не вирішить – нам ваше прикриття потрібно на постійній основі! Ви, що, не зрозуміли? Головний же наказав!» За наявними даними, приблизно в такому ось тоні і виразах він спробував поспілкуватися особисто з Ангелою Меркель. Після чого фрау канцлер (цілком можливо – покрутивши пальцем біля скроні), заявила, що питання закрите, причому назавжди. Ніхто нікуди не йде. Ніяких військових кораблів під прапором Німеччини в Керченській протоці не буде – ні на тимчасовій основі, ні вже тим більше, на постійній.
Практично відразу ж аналогічну позицію висловила Франція. Більш того, в Парижі, не соромлячись, назвали маячні ідеї Пенси і Порошенко «абсолютно непотрібною провокацією» щодо Росії. Схоже, до європейців дійшло – в який саме, вкрай малопочтенной і вкрай небезпечною ролі їх збираються використовувати. Не потрібно бути великими стратегами, або натхненними провидцями, щоб здогадатися – при наявності в районі Керченської протоки військових кораблів НАТО, Україна влаштувала б нову витівку, викликаючи при цьому вогонь вже не на себе, а як раз на союзників, за чиїми спинами спробувала б сховатися від праведного гніву російських моряків. І що? Війну починати з Росією з-за цих агресивних недоумків? Дякую, вже пробували… Ні в Берліні, ні в Парижі цей досвід, напевно, повторити не прагнуть.
До речі кажучи, напханий «Томагавками» американський есмінець «Дональд Кук», гнуснопрославленный тим, що випустив першу ракету по Іраку, ознаменувавши початок американської інтервенції, з величезною помпою увійшов у порт української Одеси 25 лютого в рамках операції «Атлантична рішучість», Керченської протоки і близько сунутися не посмів. Більше того – з самої Одеси рвонув так, що тільки піна за кормою взбурлила, не простоявши там і трьох днів. Тухла якась рішучість виявилася… Родичам «захоплених українських моряків», яким обіцяли влаштувати мало не розкішний прийом на борту есмінця, але не підпустили навіть до трапу, залишилося лише сумно дивитися на тане в тумані зоряно-смугастий прапор і слухати запальні промови Порошенка про «потужний сигнал Кремлю».
Янкі не рвуться у відкритий бій з Росією, все більше переймаючись розумінням того, що нічого хорошого їм він не обіцяє. Але ось влаштувати провокацію, спробувати зіштовхнути лобами російських і власних же союзників по НАТО – до цього вони докладають всі можливі зусилля. На щастя, в подібних ситуаціях у лідерів європейських країн все частіше бере гору здоровий глузд, а не бажання вислужитися перед Вашингтоном.