Бийте мене тапками, але я хочу виправдати… шахрая!
Справа була в 1992 році на одному з краснодарських курортів. У нас з собою був хороший фотоапарат, але не дуже зручний в управлінні. Для отримання хорошого знімка він вимагав налаштування витримки, діафрагми і фокуса. Ми всі вміли їм фотографувати, крім самого молодшого сина. У нього не виходило виставити фокус, і після кількох невдалих знімків він втратив інтерес до самостійного фотографування ще за рік до поїздки на курорт.
На пляжі до нас піЕкшн шов торговець і запропонував «фотоапарат з повною автоматикою». Ціну за нього заломив відповідну. Ми і купили. Наш молодший, побачивши відсутність у приладу регулювальних ручок, попросив нас дати спробувати. Ми погодилися не відразу, раптом дорогу техніку зіпсує. Але після наполегливих прохань поступилися. Коли ж плівку проявили, виявилося, що знімати у дитини виходить! Втрату інтересу до фотографування у нього як вітром здуло!
Напевно, читачі здогадалися, що фотоапарат виявився не з автофокусом, а з фікс-фокусом. А ми зрозуміли не відразу: таких моделей тоді було мало, і не всі фотографи взагалі знали про їх існування. Звичайно, через пару років ми навчили нашого молодшого користуватися всіма регулюваннями на нормальному фотоапараті. Але повернула-то інтерес до самостійної зйомці йому іграшка, нехай і видана хитрим продавцем за останній писк хай-тека. А скажи він правду, ми б просто ніколи таку не купили, а хлопчик не знайшов би впевненості у своїх фотографічних можливостях.
Так що є, є, хоч і дуже рідко, від шахраїв користь. А хто не бачить винятків із правил — жахливо задовбали!
