Мене задовбав чоловік. Задовбав тим, що він жере мою їжу! Ні, ви не подумайте, ми не живемо «різними полками холодильника». Але вже як-то дуже хочеться, якщо чесно.
Купуються банани, я з’їдаю один, тому що більше поки що не хочу. Решта п’ять-шість — правильно! — тут же зжирає чоловік. Ну, а що, я ж сама сказала, що більше не хочу. А те, що я цілком собі захочу з’їсти ще один банан через кілька годин, вже нікого не хвилює. «У великій родині дзьобом не клацають» — його улюблена приказка. Треба неодмінно набити пузо так, щоб тріщало, інакше потім не дістанеться!
І так постійно з будь-яким продуктом, який не треба варити. Печиво, цукерки, фрукти, кава в одноразових пакетиках… Пробувала лаятися, пояснювати, що я взагалі-то теж хочу, але у відповідь отримую завжди одне і те ж: «Че не їж тоді, раз хочеш?» Так їжак твою мідь, я зараз не хочу, а через годину я захотіла, але вже немає! Ховала собі кілька смачних страв окремо в шафу, щоб перекусити ними, коли мені реально захочеться, — знаходив і влаштовував скандал: мовляв, я веду себе як щур і від нього їжу «шкерю». Пропонувала спочатку відразу після повернення з магазину по-чесному ділити вкусняшки на рівні купки — знову ображався і починав — увага! — дорікати мене в тому, що я збираюся розвалити сімейний бюджет, бо йому своєї купки мало і доведеться докуповувати ще. А по суті виходить, що він жере і свою порцію, і мою, і йому нормально, а я залишаюся ні з чим. Це його влаштовує, сімейний бюджет у порядку, тільки дружина щось зла ходить, егоїстка, економити на собі не хоче… Сміх і гріх.
Ось начебто і привід для скандалу якийсь дріб’язковий, мені довгий час взагалі було ніяково навіть заїкатися про таку проблему, просто соромно із-за їжі лаятись. Але егоїзм дратував все більше. І справа тут не стільки в самій їжі (хоча, блін, в кінці кінців, я теж людина і теж іноді хочу смачного!), скільки у відношенні. Я вже з-за цієї долбаной їжі починаю нервувати, як в голодні роки. Неможливо розслабитися і бути впевненою, що-те, що я купила на всіх, проживе в холодильнику хоча б пару годин.
Після декількох влаштованих мною скандалів чоловік став залишати фрукти і печиво хоча б для дитини. Про мене частенько забуває, але що вже там, я звикла.
Окремо задовбали звичка чоловіка жерти ночами. Під ранок холодильник вже невинно порожній. Навіть яйця, якщо не підсмажені, то як мінімум з’їдені сирими. Ну правильно, він же вночі грає і не спить, їсти хочеться, я все розумію… Але з чого мені тепер по-швидкому приготувати сніданок?
«Апофігеєм» став вчорашній випадок. Ввечері після тренування зайшли в магазин, я запропонувала взяти на перекус плавлені сирки, так як ми обидва втомилися і готувати нікому не хотілося. Чоловік попросив кинути для нього в один кошик, бо йому більше точно не треба, а ти, мовляв, для себе бери, скільки тобі потрібно. ОК, я взяла парочку, один з’їла, а другий поклала в холодильник — на сніданок, думаю, схомячу по-швидкому, а потім вже буду готувати щось серйозне, поки чоловік спить. Вранці перерила весь холодильник — довбаний сирка немає! Тут я не витримала і гаркнула сплячому чоловікові: мовляв, де продукт?! Чоловік винувато поплескав оченятами і оголосив: «Я його з’їв». Ніби так і треба. Наче не він мені вчора казав, що йому одного нещасного сирка точно-точно буде достатньо. Ну, а що, я ж не з’їла — значить, я не хочу, можна зжерти.
Просто слів немає. Дитячий садок якийсь. Сиджу зла, жру чорний хліб (який якимось дивом уцілів) і принципово не збираюся нічого варити на сніданок. Нехай теж хлібця поїсть.
