Багато хто в дитинстві грали в Пакмана. Маленький лабіринт, привиди, світяться крапочки — начебто нічого складного. А тепер хтось навмисно робить так, щоб стінки лабіринту, точки і навіть привиди стали невидимими, залишає тільки фігурку Пакмана, а потім починає скаржитися, що щось занадто важко, і навіть неможливо грати стало.
Приблизно так я бачу для себе горе-користувача навігаторами. Люб’язна, у вашому наворотами телефоні з Європи правда-правда в навігаторі немає нічого, крім миготливої точки вашого розташування і порожнечі навколо? Моєму телефону вже років сім, але навіть у мене є таке диво, як проста завантажена з інтернету карта.
І з тих пір, як я стала власником телефону, мені не довелося більше жодного разу питати дорогу у стороннього, навіть у чужому місті. Більше того, у мене жодного разу потреби не було користуватися навігатором. Тому що я знаю, що лінії на карті — це вулиці. Прямокутники — вдома і кіоски. Кругляшки з червоною М — виходи з метро.
І навіть паркани є, пунктиром позначені, причому разом із хвіртками. Зорієнтуватися простіше простого — навколо вивіски магазинів та номери будинків, розташування вулиць, перехрестя і світлофори. Деколи варто відволіктися від своєї фігурки Пакмана і подивитися, що навколо діється, може, й не доведеться задовбувати перехожих.
