Так, були діти в наш час

441

Ех, я одна з тих задолбавших ностальгуючих. І, право, мені є з-за чого ностальгувати.

Справа в тому, що в дитинстві я багато читала. Ранні мої роки пройшли з трьома світло-жовтими томами (діти кінця 90-х, напевно, згадають), потім були «Хутряний інтернат», «Вінні Пух», казки А. К. Толстого, Сергія Козлова, «Мишеня Пік»…

І я до сих пір люблю дитячі книги! Тому що в 90-х виходило багато визначних дитячих книг, про існування яких я навіть не підозрювала. У мене в дитинстві не було «Карбонеля», «Шепоту вітру» і «Чарівника Земномор’я» (про те, що є така письменниця, як Урсула Ле Гуїн, я дізналася тільки років у 14). Не було «Ночі повного місяця» і «Одолень-трава» (не дуже книжки, але через них повинна була пройти кожна дівчинка). Не було «Історія Енн Ширлі», «Будиночка в прерії» і «Маленької принцеси» з «Таємничим садом». Не було «Ковчега звірів». Не було «чарівної країни Казок». Не було «Хронік Придейна». Не було…

Несправедливо, що для сучасних дітей видається купа книжок, хоч жопою жри, а вони читати не хочуть, а от ми не були розпещені вибором книг, але читали багато!