Сто двадцять баксів в хвилину

32

Мені останнім часом ставлять в докір, що я нікому не розповідаю, як у мене справи на професійному фронті. Я композитор-аранжувальник і діджей. Не з тих, хто «скачав собі програму і зрозумів: музика — це моє». Я йшов до цього все життя, і всі свої чотири дипломи отримував… Не суть. Знайомі, рідні та друзі повально збожеволіли на грошах і міряють ними все, від успіху до відносин і життєвих цілей.

Проходячи через низку маленьких перемог, я, було, намагався ділитися ними з рідними і близькими. Діалоги зазвичай виглядали так:

— Можете мене привітати з дебютом на радіохвилях: мій трек на Love Radio.
— Так? Вітаю, і багато тобі за це заплатили? А заплатять?

— Мій трек підтримав Армін ван Бюрен в його програмі State of Trance! Ти розумієш, що це значить?
— Круто. Він багато тобі заплатить?

— Вчора познайомився з самим Грувом. Офігєть!
— Круто. Він тобі грошей дасть? Скільки він тобі заплатить? Він тебе розкрутить?

— Ну ось, перший контракт. Трек вийде на лейблі: невеликим тиражем CD і цифрові продажі в провідних магазинах на кшталт Beatport.
— Круто! Багато заплатять?

— Запросили відіграти в Аэрокафе! Перший сет граю на публіці! Хвилююся дуже!
— Круто. Багато заплатять?

— Відіграв свій перший сет у клубі! (Коротка історія та купа позитивних моментів: тепла публіка, посмішки…)
— Круто! Багато грошей заплатили?

— Сиджу в шоці. Хлопці написали лист. В регіонах буде благоЕкшн ний опен-ейр, гроші підуть у фонд допомоги хворим на Снід. Кажуть, що моя музика надихнула їх на цей вчинок. Просто дякували, уявляєш?
— І чо? Ти з них бабло за це взяв? Ні? Дурень, треба було їм виставити рахунок, че ти як маленький!

У всіх випадках я відповідав так: поки я все роблю на правах реклами, або за символічну плату в сто доларів. На початковому етапі просування це нормально. Далі буде більше, але не в цьому справа, а? Виявляється, що в цьому. І всі мої маленькі перемоги перетворювалися на величезне розчарування для всіх. Подумаєш, фігня якась сто баксів!

— Я займаюся музикою.
— І багато за це грошей платять?
— Ні, поки що не дуже.
— А навіщо тоді? Не краще ль в офіс? Там зарплати побільше!

Здавалося б, підтримку рідних або близьких варто шукати в першу чергу.

— Коли ж ти нарешті кинеш цю музику! Он Ваня з сусіднього під’їзду влаштувався в банк — начальник відділу, отримує 60 тисяч в місяць. Машину собі купив. А ти витаєш!

У важку хвилину:

— Ось, ми казали: треба кидати цю музику!

Тільки що пальцем не тичуть, примовляючи, як у мультфільмах: «Няня-ня, невдаха!»

Після цього бажання ділитися з усіма тим, що відбувається, просто немає, — а вони ще й ображаються.