Правда, в останні роки життя він дозволяв собі невеликий перебір за святковим столом, а тому його запрошували все рідше і рідше.
А народився Олексій 3 січня 1906 року в бідній селянській родині, в селі Лугова Орловської губернії. Роботи було стільки, що про навчання не могло йти й мови. Проте коли син підріс, батько все-таки відпускав його в сільську школу, щоправда, на кілька зимових місяців. Так тривало три роки, поки батьки не переконалися, що толку від цього навчання не буде ніякого. Вміє хлопець читати по складах, от і гаразд. У селі грамотеев можна було перерахувати по пальцях, але нічого, решта жили, не тужили…
Олексій Стаханов, 1938 р.
Коли через багато років Стаханову доводилося заповнювати численні анкети, він не приписував собі ні школи, ні інститут, а звітував гранично відверто: «Малограмотний». І ніяких військових подвигів на фронтах Громадянської війни. Не воював, і крапка.
І тим не менш вже після його трудового подвигу знайшлися «історики», які не раз і не два переписували біографію Стаханова. Одна з найбільш поширених легенд звучала приблизно так: дід Олексія Григоровича був одним із соратників російського винахідника в галузі повітроплавання Олександра Можайського і сам не раз піднімався над грішною землею. І батько не підкачав — був одним з перших російських кранівників. Добре, що не космонавтом, але тільки тому, що про космос в ті часи тільки мріяли.
Різняться і інші сторінки біографії. Так, згідно однієї версії, яка здається мені більш правдоподібною, він приїхав з рідної Орловщини в Донбас у 1927 році і відразу влаштувався на роботу в шахту, мріючи назбирати грошей на покупку савраски. З іншого — ще в 1929 році працював покрівельником в Тамбові, а потім влаштувався землекопом і орав більше всіх, вивозячи за зміну 450 тачок грунту. Тобто вже тоді готував себе до подвигу. Та ще й примовляв, що робота землекопа йому не по нутру, що він відчуває себе тут не на своєму місці.
Олексій Стаханов (праворуч) у вибої, 1936 р.
Єдине, що зафіксовано цілком офіційно — це перший же вугільний рекорд. Причому, за великим рахунком, Стаханов зовсім не збирався дати країні саме стільки вугілля. Але ввечері 30 серпня 1935 року до Олексія підійшов парторг шахти і почав підбивати: «…а тяжко», мовляв, «тобі, Олексію, нарубати хоча б 50 тонн вугілля?» Нагадаю, що тоді норма становила приблизно 7,5 тонн. На що майбутній герой відповів: «Дасте кріпильники, готовий хоч 100 тонн рубонути!»
Парторгові дуже хотілося відзначитися, тим більше, що на наступний день було свято Міжнародного юнацького дня. І він одразу ж ухопився за ідею, сказавши приблизно так: «Так я тобі можу і двох крепильщиков дати, лише б не збрехав! Та ще й квартиру трикімнатну отримаєш! З меблями на додачу!»
Згадка про квартирі зачепило Олексія за живе. Він із сім’єю жив, м’яко кажучи, в обмежених умовах. І це стало, мабуть, самим головним стимулом для встановлення рекорду. А крепильщиков він підібрав собі сам — двох нерозлучних друзів, обіцяючи запросити на новосілля і виставити ящик горілки.
Олексій Стаханов — передовик виробництва
Я не збираюся применшувати подвиг Стаханова: всі 5 годин 45 хвилин робочої зміни на нього було страшно глянути — орав, як одержимий! І двох крепильщиков виявилося недостатньо. Вугільна крихта розліталася, як осколки хв. І результат не забарився — 102 тонни, або 14 змінних норм! Ніхто і ніколи не досягав такої продуктивності!
Свято вийшло у всіх: і у керівництва шахти «Центральна-Ірміно» (жарт, прогриміли на всю країну), і у парторга (хто ж ще міг виховати такого чудо-богатиря), і у самого Стаханова. На радощах ключ від квартири йому видали в той же день, та ще в додачу сімейну путівку в санаторій та абонемент на відвідування всіх вистав і концертів.
Звичайно, серед шахтарів було чимало тих, хто сумнівається, адже 102 тонни — це не фунт родзинок. Але не вірять у торжество комуністичної праці чекало оголошення, прикріплене на самому видному місці. У ньому значилося, що кожен, хто спробує зводити наклепи на тов. Стаханова і розцінювати його рекорд як випадковий, вигаданий і т. д., будуть розцінені як найлютіші вороги, що виступають проти кращих людей шахти, нашої країни, віддають усе для виконання вказівок вождя нашої партії товариша Сталіна «про повному використанні техніки».
Ще більш вражаючим виявився другий рекорд Олексія Григоровича, встановлений ним майже три тижні потому, 19 вересня 1935 року, після відпочинку в санаторії. На цей раз він переплюнув себе більш ніж у два рази, нарубавши 227 тонн вугілля. І знову поруч з ним були два його друга, вони розсудливо вирішили триматися ближче до героя…
А далі, як говорилося вище, Стаханов став живою легендою. Його без кандидатського стажу взяли в кандидати в члени ВКП (б), потім він став комуністом, вступив в Промислову академію в Москві, яку закінчив перед війною. У тому ж 1941 році був призначений начальником шахти № 31 в Караганді. У 1943 році, після того, як війна покотилася на захід, працював начальником сектору соціалістичного змагання в Народному комісаріаті вугільної промисловості СРСР у Москві.
Пам’ятник А. Стаханову у Луганській області
У 1957 повернувся в Донецьку область, до 1959 року був заступником керуючого трестом «Чистяковантрацит», з 1959 по 1974 роки — помічником головного інженера шахтоуправління № 2/43 тресту «Торезантрацит». Залишається додати, що Чистяково в 1964 році було перейменовано в Торез.
По щасливою випадковості в тому ж місті жили і живуть мої родичі, в тому числі двоюрідний брат, який і розповів мені про те, як ставилися до народному герою в Торезі. З повагою, але без зайвого чиношанування. І цінували в ньому те, що він, навіть отримавши Зірку Героя, залишався цілком доступною людиною, люблячим застілля і веселі компанії. При цьому прожити понад 70 років теж кшталт подвигу…
Автор: Юрий Москаленко
