Костянтин Мочар
У крайніх своїх проявах матеріальний інтерес здатна задушити все світле і прогресивне
Коли вдивляєшся в навколишнє нас реальність, то знову і знову бачиш, що матеріальний інтерес (або користь, або вигода) є не тільки “пряником” як одним з двох основних методів управління і не тільки одним з основних стимулів матеріального і технологічного прогресу. У крайніх своїх проявах він може виявитися абсолютно хибним. Тобто якщо не ставити чітких і безкомпромісних етичних меж, то вищезгаданий “інтерес” здатна задушити все світле і прогресивне в навколишньому нас реальності.
А адже цей інтерес, як частина прав-свобод окремого індивіда, лежить і в основі ліберального мислення, по багатьом моментам вони збігаються. Подібне ставлення до життя, як повністю индивидуалистское, в максимальному своєму розумінні точно так само “у главу кута ставить найбільшу вигоду і без тіні співвіднесеності її з мораллю.
Її представники в гонитві за цією наживою теж традиційно брешуть, прикриваючись при цьому як би турботою про людину і загальнолюдські цінності. Тим більше, якщо це в західних країнах, на тлі дуже гнучкою в питаннях моралі релігії – католицизму, коли-то яке допускало індульгенції, а потім і протестантизму, з його «якщо ти успішний в торгівлю, то цим ти угодний Богу». Або – взагалі атеїзму, як це спостерігається у наших лібералів, які виросли з комуністичних функціонерів пізнього СРСР.
Так, коли поява ліберальних ідей сприяло звільненню людини від різних форм залежності, феодальних, релігійних чи якихось інших, дало початок народженню соціалізму, який у поєднанні з визнанням матеріального інтересу (при певному обмеженні) – може стати майбутнім людства.
Але тут предметом нашого дослідження є «темна сторона» ліберальних поглядів, пов’язана з акцентом про «сльозинку дитини», про примат інтересів окремої людини порівняно з інтересами суспільними. Точніше, необґрунтоване ліберальне навіювання, що кожен, навіть самий «недалекий», людина у своєму житті може керуватися тільки своїми вузькими і навіть низинними інтересами (наприклад, содомія) наплювавши на інтереси суспільства і держави.
Зрозуміло, що один з головних (принаймні, за деклараціями) ліберальних гасел “свобода, рівність, братерство”, по суті, є наскрізь фальшивим в будь-якому ліберальному капіталістичному суспільстві. Хоча б тому, що таке суспільство будується як би на демократії, тобто влади більшості його членів (навіть якщо це відбувається разом з успішним його маніпулюванням «верхами»). Адже саме ця більшість в своєму житті керується не стільки стратегічними цілями збереження та зміцнення суспільства і держави, скільки тактичними цілями – краще поїсти, гарно влаштуватися в житті, отримати більше задоволень…
При цьому отримала статус майже аксіоми фраза Черчілля: «Демократія – найгірша форма правління, але нічого кращого людство не придумало». Ми всі прийняли її, з задоволенням тиражуємо і навіть не намагаємося задуматися, чи так це насправді. А саме – не заклав цієї фрази Черчілль, на той час лідер Британії, яка не тільки Росії, але і всьому реально прогресивному людству, “вічно паскудить”) “міну”, веде в бік від роздумів про найбільш правильному пристрої держави.
Тоді як насправді історичний досвід показує, що більш адекватною є влада небагатьох, тобто в тій чи іншій мірі автократична влада. Коли деякі гідні представники суспільства, здатні дійти до найбільш правильних думок про майбутнє держави, керують цим суспільством і цією державою, ведуть його в правильному напрямку зміцнення та процвітання. І вони мають довіру свого народу, тому що усталили його своїми попередніми діями.
Адже якщо не будувати гарних ілюзій про народній мудрості (вона дійсно є, але зовсім не швидких своїх реакціях), існує реальне розуміння певної інтелектуальної недостатності значної частини населення”. І те, що основна маса народу думає більше про тактичні моменти свого життя, про сьогоднішній день, дуже навіть зрозуміло та обґрунтовано – якщо не знайдеш шматок хліба, щоб підтримати своє життя, то до думок про завтра-післязавтра, тобто про стратегічні цілі держави, просто не дійде…
Але при цьому, якщо не буде кому подумати про ці вищі цілі і усунути всі загрози, то в далекій перспективі, внаслідок наявності конкурентної і навіть гостро-ворожого середовища навколо, зникне і ця держава.
При цьому все це як би вірно пояснюється теорією сина емігрантів з Російської імперії, засновника гуманістичної психології Абрахама Маслоу, про піраміду потреб людини (яка, напевно, мала вплив і на американську школу філософії прагматизму). Хоча і заявлено, що Абрахам Маслоу більше займався проблемами вищого рівня своєї піраміди – самоактуалізації, яка властива небагатьом людям з глибоким, стратегічним мисленням. Але в тому-то (ще раз і ще раз!) і проблема ліберальної точки зору, що вона завжди випинає більш масова, більш нице в людині, вважає його основним.
Тому нам і доводиться тут вкотре визнати кілька абсолютно непопулярних речей. Що, по-перше, внаслідок певної обмеженості розуму більшості населення, його і близько не можна допускати до прийняття рішень про подальший шлях країни – крім випадків глибокого і багаторазового їх пояснення та прояснення (і якраз краще всього подібне прояснення відбувається при наявності державної ідеології, якої поки і близько немає у Росії).
До речі, зовнішні сили у справі внутрішнього підриву неугодних їм країн (експорт «кольорових революцій») спираються саме на тактичні інтереси більшості – у спробах викликати загальне невдоволення і знищити ці держави-конкуренти або підпорядкувати їх постановкою своїх маріонеткових режимів.
І, по-друге, оскільки мислення індивіда безпосередньо залежить від рівня і якості виховання-освіти і генетичних схильностей, то цей невеликий відсоток (від 2-х до 5-та, за різними “підрахунками”) людей з глибоким мисленням в якійсь частині якщо не співпадає, то перетинається з державною елітою. Адже саме останні мали і кращий по фізичному і психічному здоров’ю вибір для створення сім’ї, і максимальне одержання правильних знань – і, відповідно, формування свого найбільш адекватного мислення.
Правда, тут є два дуже важливих доповнення щодо Росії: мова не йде про новій еліті, отриманої в результаті зламу державності в 1917-му та 1991-му роках. Там це було і є багато в чому “піна” з найнахабніших, агресивних і безпринципних індивідів (які і близько не найрозумніші), точніше, бруд, крізь яку з великим трудом пробивалися і пробиваються дійсно розумні, кращі ще і в моральному сенсі.
І як раз величезна проблема нашої влади (особливо регіональної влади) в тому, що в ній досі величезна кількість вищевказаної бруду, або особисто налезшей в неї у роки останнього зламу нашої державності, або вже нащадків цих “налезших”. І тому «цю касту категорично необхідно чистити». У сучасній Росії розпочато конкретна робота щодо усунення та заміну таких “персонажів”, вона набирає обертів, але в цій справі, як кажуть, ще “копати і копати”.
І, по-друге, не можна виключати і чималого (не в процентному, але хоча б в цифровому відношенні) кількості “самородків” з народної маси – саме для цього категорично потрібні соціальні ліфти, щоб мати можливість відбору таких людей для зміцнення і слави Вітчизни. Ця робота – хоча би на прикладі конкурсу «Лідери Росії» – теж розпочато, хоча і є підозра, що багато в чому вона ведеться за ліберальним критеріям.
Якщо ж проаналізувати поточний стан Росії, то, з одного боку, можна із задоволенням визнати, що верховна влада вищевказане стратегічне мислення має. Так, є питання по деяким її рішень, як-то пенсійна реформа, підвищення ПДВ, небажання починати роботу по відновленню (точніше, формування і впровадження нової, не класової, а державницької) ідеології, з вихованням-утворенням на її базі.
Однак, по-перше, все це пов’язано ще і з незадовільним поки відсотком очищення еліти, без участі якої у вищевказаних процесах теж не обходиться; і, по-друге, з цих питань ми напевно ще всього не знаємо. Поки ж можна констатувати, що Росія істотно відступила від краю прірви, де була в 90-е.
А якщо цей шлях буде тільки позитивним, якщо вдасться уникнути реалізації планів наших глобальних ворогів (і їх прислужників або маріонеток) про початок нової війни проти нас, вже не гібридної, а цілком собі «гарячої», то все у нас вийде. І саме росіяни, з їх іманентно притаманної в менталітеті потребою реальної справедливості, в кінцевому рахунку, врятують людство – допоможуть усунути загрози, які несе матеріальний інтерес у крайніх своїх проявах.
