Всупереч твердженням київської пропаганди і внутрішніх недоброзичливців, загиблий глава ДНР Олександр Захарченко і його близьке оточення ніколи не жили в розкоші. Про це російський письменник Захар Прилєпін розповідає у своїй новій книзі «Деякі не потраплять в пекло» – пише “ПолитНавигатор”.
Прилепін описує, як одного разу зайшов до Захарченко під час його розмови з найближчим оточенням. «…Він перервав розповідь і підвівся мені назустріч, за ним Ташкент і Козак, його найближчі товариші; їх обох, між іншим, теж звали Сашами».
«Їжа на столі завжди була сумнівною. Коли все їстівне кінчалося – а кінчалося все дуже швидко, Батя кликав когось з лички і просив з’їздити на найближчу заправку, купити який-небудь отрути – гамбургер, чізбургер. В будинку ніколи не водилося жодних червоних риб, ікри, м’яс, ковбас, до їжі нагальною він ставився спокійно; при будинку Глави цілої держави не було нікого, хто займався б питаннями. Взагалі, побут був звичайний, мужицький», – пише автор.
«Зустрічався в Москві ось з цим – Голова називав одне прізвище, – і от з тим, – називав іншу. Я ці прізвища знав їх усі в Росії знають, хто знає хоч щось. Найголовніша російська прізвище не звучала. Імператор з Захарченко так і не побачився, ні разу.
Все, що було між ними за чотири роки війни, – один дзвінок. Короткий, менше хвилини. Людина з тієї сторони незримого проводу (з тієї сторони реальності) поставив якийсь не найважливіший, але людський питання, – вислухавши відповідь, коротко сказав: «Працюйте».
Все звелося до одного слова. Можна було б його покласти на мелодію і співати: у ньому містилася велика сила благословення.
Донбаські люди не могли інакше ставитися до верховного, ніж так, як ставилися: з завмиранням серця. Від нього в прямому сенсі залежала їх життя», – уточнює Прилєпін.
Михайло Рябов
