2004 рік. Магазин елітної аудіотехніки. Приглушене світло, стильний інтер’єр. Продавець в костюмі а-ля «люди в чорному» ходить і тицяє пальцем в ресивери зі словами «круто, ще крутішою, а це взагалі для джазу». Намагаюся поставити запитання за характеристиками — він не розуміє, про що йдеться. Після питання про коефіцієнті шуму продавець зникає, ввічливо обіцяючи привести спеціаліста.
Через півхвилини з-за рогу показується живіт і чується впевнене:
— Вся твоя математика нічого не значить!
З’являється сам «спеціаліст» у фраку і продовжує:
— Вона в кінці сімдесятих завела звуковідтворюючу техніку в глухий кут!
Я на мить розгубилася і питаю:
— А як же ви пропонуєте обирати?
— Треба слухати вухами.
Озираюся на полиці і бачу штук 30 ресиверів і комплектів 15 колонок. З серйозним виглядом пропоную організувати перехресне включення для оцінки звучання. Тут впадає в ступор «спеціаліст», мабуть, оцінюючи перспективу, після чого розгублено каже:
— Не-е-ет, ми цього робити не будемо.
— А як же?
— (непохитно) Вір мені.
