За його загибеллю в страшному полум’ї, що реве полум’я спостерігав весь світ. У соціальних мережах безперервно постили фотографії очевидці, вели онлайн-трансляцію з Парижа найбільші новинні агентства, високо над гігантським багаттям, палала посеред острова Сіте, парили оснащені відеокамерами дрони
Все це час – поки 400 пожежних задіяли всі наявні засоби гасіння пожежі, крім вертольотів» — світ переживав, співчував і співчував французам. Бо Собор Паризької Богоматері – не просто один з головних символів Франції, не просто головний персонаж знаменитого роману Гюго і ще більш знаменитого мюзиклу, який підкорив світ – це загальнолюдське надбання, дорогоцінний спадок, що належить всьому людству – як єгипетські піраміди, афінський Акрополь, пекінський Заборонене місто, перуанський Мачу-Пікчу.
Спадщина дорогоцінний, але дуже крихке. Начебто друге десятиліття двадцять першого століття, столиця сучасної високотехнологічної країни, скрізь камери, датчики, детектори диму, охорона, поліція, спецслужби – а захистити перлину європейського середньовічного зодчества від «неумисного підпалу» не змогли. Недбалість, нехлюйство? Чи щось більш серйозне?
З початку лютого цього року по всій Франції прокотилася хвиля вандалізму і наруги над католицькими храмами. Невідомі вандали розбивали статуї Діви Марії, підпалювали покривала на вівтарях, малювали на стінах церков хрести людськими екскрементами…
17 березня раптово спалахнула пожежа у другій за величиною католицької церкви Парижа – Сен-Сюльпіс. Загорілася одна з дверей собору, потім вогонь перекинувся на сходи. Але в Сен-Сюльпіс пожежу вдалося швидко локалізувати та погасити, постраждав тільки один із старовинних вітражів. Про причини інциденту у французькій пресі говорилося глухо, пару раз прослизнуло згадка про те, що загоряння могло мати «кримінальний характер» — і все.
Між тим, досить очевидно, що хтось веде планомірну боротьбу з християнською спадщиною Франції. Для цього когось дуже важливо фізично знищувати католицькі церкви і собори. Залишилося лише назвати «когось» його справжнім ім’ям. Але якраз це, швидше за все, не буде зроблено.
Давайте згадаємо 2016 р. В вересні недалеко від Нотр-Дам поліція виявила автомобіль з 7 газовими балонами. Пізніше в передмісті Парижа були затримані три жінки-мусульманки, готували терористичні атаки – на Собор, на Ліонський вокзал і Ейфелеву вежу. Одна з них при затриманні вдарила ножем поліцейського.
Тоді атака на Нотр-Дам не вдалася. Вдалася зараз.
Але готовий тримати парі на пляшку старого бургундського – у підпалі Собору Паризької Богоматері влади Франції швидше звинуватять «російських шпигунів з ГРУ» або «жовті жилети», ніж ісламських радикалів. Тому що мультикультуралізм та толерантність не дозволяють назвати кішку – кішкою, а мусульманських фанатиків – ворогами християнської цивілізації.
Та і не є більше нинішня європейська цивілізація християнської. І в цьому велика «заслуга» Франції, колись «улюбленої дочки Католицької церкви».
Саме Франція починаючи з кінця 19 ст. йшла в авангарді секуляризації – відокремлення церкви від держави та подавала приклад всього «прогресивного людства». Саме Франція при обговоренні преамбули Європейської Конституції рішуче заблокувала можливість згадки про християнські корені і християнську спадщину Європи (чим страшно розчарувала Папу Римського Іоанна Павла II). Саме французькі соціалісти, подолавши впертий опір католицької церкви і наплювавши на масові протести в суспільстві, прийняли закон про одностатеві шлюби, який дозволяє, зокрема, гомосексуальним парам усиновлювати дітей.
Після того, як цей закон був прийнятий у другому читанні, затверджений Сенатом і підписаний президентом, один з найбільш послідовних борців за збереження французьких традиційних цінностей, письменник Домінік Веннер застрелився біля вівтаря Нотр-Дам. У своєму прощальному листі він писав: «Моє тіло і розум в повному здоров’ї; я сповнений любові до дружини і дітей. Я люблю життя і чаю лише збереження моєї раси і мого духа. Та все ж на заході своїх днів при вигляді великої небезпеки, що загрожує моїй батьківщині, Франції, і всій Європі, я зобов’язаний діяти, поки ще є сили. Я вважаю, що повинен пожертвувати своїм життям для того, щоб пробудити співвітчизників від летаргічного сну. Я приношу в жертву те, що залишилося від мого життя, в знак протесту. Я вибираю глибоко символічне місце — милий моєму серцю Собор Паризької Богоматері, зведений генієм моїх предків на місці ще більш древнього культу, в пам’ять про нашого великого походження…»
Постріл Веннера ненадовго сколихнув Францію – через два дні на набережну Сени вийшло півмільйона людей, які протестують проти закону про одностатеві шлюби. Але влада «не помітили» цей протест, і все пішло, як звичайно. Було це у травні 2013 р. А через шість років згорів від «випадкової сірники» і сам собор, вибраний Веннером для свого символічного жертвопринесення.
Нотр-Дам, звичайно ж, шкода. Але якщо зазирнути ще далі в історію, можна побачити, що йому не вперше доводиться відновлюватися з руїн.
Прийнято вважати, що Нотр-Дам дуже стар – дійсно, перший камінь у його фундамент заклав сам Папа Римський Олександр III, який відвідав Париж у 1163 р. Будівництво грандіозної споруди тривало майже двісті років і завершилося в 1345 р. Але починаючи з XVII ст. Нотр-Дам все більше приходить в запустіння, а після Великої Французької революції і наполеонівських воєн виявляється в настільки жалюгідному стані, що міська влада всерйоз розмірковували, а не знести його взагалі. Тоді Собор рятує Віктор Гюго – після публікації його роману уряд вирішує виділити на реставрацію Нотр-Дам великі кошти. І в сорокових роках XIX ст. архітектор і скульптор Ежен Еммануель Віоллє Ле Дюк приступає до відтворення Собору, або, якщо бути точним, до створення своєї версії Нотр-Дам.
Хоча один Ле Дюка, письменник Проспер Меріме, застерігав його – «реставрація може бути більш згубною для пам’ятника, ніж руйнівний вплив століть» — архітектор додав у вигляд Собору багато своїх власних «новацій». Наприклад, знамениті химери і горгулі Нотр-Дам – плід фантазії Ле Дюка (серед них є й його власна статуя, точніше – була до нинішнього пожежі).
Як це ні дивно, але той Нотр-Дам, який всі ми знаємо з фотографіями і фільмами – а багато хто з нас бачили його на власні очі – це, по суті, новодел. Він-то і загинув в колосальному пожежі 15 квітня 2019 р. Залишилися стіни, контрфорси, навіть частина склепіння. Якщо вірити офіційним повідомленням з Парижа, вдалося врятувати дорогоцінні реліквії зі скарбниці Собору, в тому числі Терновий Вінець Спасителя (потрапив у Францію після розграбування Константинополя хрестоносцями).
Нотр-Дам напевно відновлять, хоча цей процес займе чимало часу. Але відновити одні тільки камені – значить, не відновити нічого. Не дарма ж архітектор Віоллє Ле Дюк писав – «собори XII і XIII століть – символ французької нації і найпотужніший заклик до об’єднання».
Якщо нація і далі буде соромитися своєї цивілізаційної ідентичності, своїх християнських коренів – пожежа Нотр-Дама стане лише черговим кроком на шляху до її саморуйнування. Але, можливо, попіл Собору Паризької Богоматері, її згорілого містичного серця, створить диво і зуміє зробити те, що не вдалося зробити Домініку Веннеру – розбудить французів на самому краю прірви.
Кирило Бенедиктов
