Мене періодично люто задовбує одна річ: неповага до чужих планами та графіком.
Друзі рідко цим страждають, а ось родичі…
— Ми через півгодини повинні бути у бабусі, можемо заїхати за тобою хвилин через п’ять.
Стоп, ми так не домовлялися, я тільки що прийшла додому з лісу, брудна і втомлена, вам взагалі пощастило, що я вдома. Я хочу відпочити, а не до бабусі.
Дзвінок на роботу:
— Сьогодні у 16:00 ми призначили зустріч, ти повинна бути!
У мене робочий день до 19 годин, я тільки що влаштувалася на роботу і не має наміру відпрошуватися у начальника за годину до передбачуваного виходу. Врешті-решт у мене завдання, які потрібно зробити сьогодні. Але це батьків не хвилює.
— Дитина втратив ключі, чому ти не поїхала відкрити їй двері?
Я працюю далі вас всіх і не готова зірватися з наведеної вище причини.
— Вона так плакала, так плакала…
Та щоб вас всіх!
— Ой, ми тут повз йдемо, зараз зайдемо через 10 хвилин.
Ні! Ні! Жодних 10 хвилин. Ми, пардон, зараз займаємося сексом, і вдома не прибрано.
— Не вийде, ми дуже поспішаємо і зараз виходимо.
— Ой, та ми за 2 хвилини добежим!
Розпланувала вихідні, заздалегідь поцікавившись у родні, які у них плани. Роблю прибирання, сподіваюся ввечері зустрітися з друзями. Дзвінок:
— Ми взяли три квитка в оперу. Тато не зможе. Ходімо з нами.
Відмовляюся (плани, та й не люблю я оперу).
— Вічно ти нас підводиш!
Просять зайти до певного часу. Приходжу — нікого немає. Чекаю годину, два. За моїм планам, я повинна бути вже вдома і готувати вечерю. І ось ви приходите і ображаєтесь, що я поспішаю все обговорити по справі і швидше змитися. І такі ситуації відбуваються регулярно!
Запрошуєте на свято. Я готуюся, скасовую зустрічі, відпрошуюся з роботи, привожу себе в порядок, купую подарунок. Але у вас зіпсувався настрій і ви все скасували. Відклали на завтра, післязавтра, через тиждень. А потім образилися, що я не прийшла. Чому? А мені здалося, що у вас знову поганий настрій!
Особливий шик — влаштовувати свята після роботи, які не потрібні ні вам, ні мені, ні комусь ще. І ображатися, що — барабанний дріб — вони нікому не потрібні! («Я тут взагалі-то для вас з сил вибиваюся!»)
А ще я маю нахабство ходити на тренування три рази на тиждень і не люблю їх пропускати. Тут починають задовбувати навіть друзі:
— Тільки не кажи, що в тебе тренування!
Це я чую кілька разів на місяць. Та якби я пропускала їх кожен раз, коли вам дуже треба побачитись, я б не ходила і половину проплаченого часу!
Люди! Вам що, зайнятися нічим? Звідки така зневага до часу, до того ж, чужому?