Олег Дмитрієв: Всередину Нотр-Дама лізти було не можна – завалить! Для пожежі вистачає іскри

187


Форвард Олег Дмитрієв завершив футбольну кар’єру в 2005 році, виступаючи за «Зеніт»-2. До цього він протягом восьми сезонів виступав за «Зеніт», складаючи на перших порах пару з Володимиром Куликом в атаці. Вболівальники, що спостерігали за «Зенітом» в дев’яності, пам’ятають цей талановитий дует. Також Олег грав за казанський «Рубін», петербурзькі «Динамо» і «Петротрест».
Олег Дмитриев: Внутрь Нотр-Дама лезть было нельзя – завалит! Для пожара хватает искры Спорт
Після футболу він обрав незвичайний шлях – став пожежником. І вже одинадцять років працює в 58-й Пожарноспасательной частини Фрунзенського району. Ставав чемпіоном Петербурга майстерності пожежогасіння! Оглядач «Спорту День за Днем» запитав у Олега, як міг згоріти собор Паризької Богоматері і хто в цьому винен.
Нехлюйство, недбалість призводять до таких історій
– Як міг загорітися собор Паризької Богоматері? – Наскільки я чув, там ремонтні роботи збиралися робити, реконструкція планувалася, якісь статуї виносили. Мабуть, через конструкцій замкнуло. Підпал-то навряд чи.
– А що значить «замкнуло»? Із-за чого? – Ну, може, вони зварюванням займалися, чим ще. Іскра відлетіла – і все. Дєлов-то.
– Очевидно, що пожежа став можливий через дерев’яних лісів, що оточували Нотр-Дам. В яких випадках використовують дерев’яні ліси, в яких – з інших матеріалів? – По-різному. Кому як подобається.
– І що – достатньо однієї іскри, щоб спалити таку громаду? – Швидше за все, так.
– Недбалість, раздолбайство? – Справа випадку. У нас таке теж часто буває. Людський фактор. Завжди пожежа з-за чого трапляється. Ніхто ж не хотів, щоб так вийшло.
– Яка ще може бути причина загоряння? Зварювання, сигарета?.. – Не думаю, що там дозволяли курити. Все, звичайно, могло бути, але це навряд чи.
– У таких об’єктів повинна бути підвищена система пожежної безпеки? — Думаю, так. У нас, наприклад, в Пітері будує будівлі Газпром. Там теж посилена пожежна охорона.
– Це додаткове обладнання, системи?
– Ні, додаткові люди просто залучаються, і все. Кожен відповідає за певну ділянку.
– Як гасити об’єкти такого масштабу? У вашій практиці таке було? – Площа бувала схожа. Склади, звичайно, не зіставиш з цим собором… Але вертоліт, звичайно, там допоміг би. Але, наскільки я зрозумів, з вертольота не можна було, тому що стіни зроблені з такого матеріалу, що могли впасти від напору води. Тому вертольотами не можна було гасити.
– Клуби диму вертольотам не заважають? – Та ні. Вони знають, як робити це все. Просто не можна було це робити.
– У чому складність ліквідації великих пожеж? – Швидко не вийде. Якщо будівлі з декількох рівнів, обвалення можуть бути. Техніка безпеки виходить на перше місце. Туди ніхто не полізе ось так, відразу.
– Який алгоритм гасіння? Зовні? – Звичайно. Зсередини будеш гасити, – тебе там завалить. Можна було поливати, та й все. Сенсу лізти всередину не було. Там все вигоріло. Чекали обвалення, і все.
– Частково воно відбулося – у вигляді падаючих веж. Але вдалося зберегти несучі конструкції, стіни. – Несучі конструкції настільки міцні, що вони рідко коли вигорають. Перегородки – так.
– Просто з машин поливали, наскільки можна було дістати? Але там же висота якась… – Пожежна драбина висувається, звідти подається… Довжина буває до сімдесяти метрів.
– Полум’я поширяться швидше, коли загоряння знизу чи зверху? – Звичайно, знизу. Все вгору йде відразу. А якщо нагорі, то згорає в основному верхівка. Нижні рівні встигають підстрахувати. Собор в Парижі горів швидко, так як були обвалення. Там вже не підстрахувати.
– Тепер потрібна повна реставрація або що-то можна зберегти? – Точно не знаю, в якому стані зараз собор. Але, думаю, будуть будувати заново. А може, реконструювати. Адже будувати заново – це означає прибирати старе. А це історія. Будуть намагатися реконструювати, напевно.
– Вам довелося там бувати, бачити собор наживо? – Ні. Багато де був у Парижі, але до собору не підходив. Чомусь так вийшло.
– На ваш професійний погляд – це жахливий ПП? Або що? – Це катастрофа не тільки для Франції, але і для всього світу. Дуже багато людей переживають.
– Я так і не розумію, як міг трапиться така пожежа. Таке враження, що Нотр-Дам спеціально оточили лісами, щоб він загорівся. – Я не думаю, що спеціально. Поліція буде розбиратися. Вимоги серйозні пред’являються до реставраторів. Пунктів дуже багато. Куріння – в першу чергу.
– Вам які найбільш масштабні пожежі доводилося гасити? – Всього й не згадаєш. Найважче – це склади, звичайно. Великі площі. Якщо ще балони кисневі, так ще складніше. Близько не підійдеш.
– Тобто умислу в цій історії не бачите? – Мені здається, наміру не було. Хоча всяке може бути. Ніхто не очікував, що імперіалізм проявить себе так (сміється). Може, хтось і спеціально.
– Що маєте на увазі? – У них же рік тому в Парижі було багато всяких ексцесів. Може, спланована акція. Порівнюють з атакою терористів на вежі Нью-Йорка. Суспільство у Франції різнорідне, багато вихідців з різних країн. Хоча повторюся: не думаю, що умисел.
– Перші думки, коли побачили кадри з Парижа? – Від пожежі ніхто не застрахований. Сьогодні немає, завтра є.
– Світ крихкий, беззахисний, якщо ми самі не хочемо його захищати? – Багато є нюансів, при дотриманні яких можна всього цього не допускати. Але люди… Розхлябаність, неуважність, недбалість призводить до таких трагедій. Російській людині скажеш, він махне рукою у відповідь: «А, гаразд…» Коли все трапляється, вже пізно.
– Але тут – Франція, Париж.
– Там зараз кого тільки немає. Не знаю, може, для реконструкції собору найняли таких працівників, як у нас буває, знаєте… «Дешева робоча сила». І ось.
Життя і смерть на моїй роботі поділяють секунди
– Скільки триває ваша кар’єра пожежного? – Вже одинадцять років.
– Серйозних травм немає? – Тьху-тьху, немає.
– Працюєте по Пітеру і Ленобласті? – В основному по Пітеру. В Ленобласть викликають. Але в основному на допомогу іншим.
– Були випадки, коли ви сильно ризикували? З явною небезпекою для життя? Зрозуміло, що кожна ліквідація – ризик… — Щодо загрози своєму життю, такого не було. А от людей, яких рятували, це так. Там життя і смерть поділяють секунди. Особливо коли горіли квартири і люди не могли вибратися.
– Як до цього можна звикнути? Або до цих пір кожен виклик як перший раз? – Спочатку так, було складно. Коли досвід приходить і вже знаєш, що робити…
– Спочатку – шок, стрес? – Звичайно.
– Депресії не було? Не хотілося кинути?
– Ні, такого не було.
– З іншого боку, хтось повинен рятувати життя. – Це моя робота. Бувало, що й не встигали. Коли не встигали, осад залишився.
– Треба в вашій шкурі побувати, щоб навіть не зрозуміти, а уявити, що це за професія… – Зазвичай люди думають, що робота пожежного проста: приїхав, загасив, поїхав. Хоча тут так багато треба знати, як все це робити, як розпланувати…насправді все непросто.
– Чому обрали таку професію? – Та я вже не пам’ятаю… Освіти у мене не було. Поки вчився в Лесгафта, треба було десь працювати. Друзі порадили. Там якраз набирали людей. Я пішов. А коли вже п’ять років відучився, не хотілося нічого міняти. Втягнувся.
– Залишилися там, куди прийшли? – Так, 58-я ПСЧ Фрунзенського району.
– Спортивна кар’єра допомагає в професії? – Звичайно. Досі граю за ветеранів, ось нещодавно на турнір в Череповець їздили. Там ЦСКА, «Спартак», місцева команда.
– А за «Зеніт» хто грає? – Серьога Дмитрієв, Сашка Захаріков, Костя Конопльов, Денис Угаров, Сашка Співак.
– Вони дивуються, що ви пожежник? – Вже ні, давно знають.
– Раніше жартували?
– Дивувалися. Запитували: «Як обстановка в місті?» (Сміється.)
– А пожежники, коли ви прийшли в частину багато років тому, дізналися футболіста «Зеніта»? – Так. У нас там турніри проводяться всякі серед пожежних частин. В основному з міні-футболу.
– Фізпідготовка допомагає в роботі? – У нас є нормативи, вправи. Це все є. Фізична підготовка, звичайно, потрібна.
– Скільки викликів в середньому? – Раз на Раз не доводиться. Буває до двадцяти за добу. А буває раз-два. Наша частина багато їздить на допомогу іншим частинам, у нас техніки багато.
– Двадцять викликів? – Ну по дрібницях. Поїздиш – приходиш утомлений.
– Дрібниці – це десь щось замкнуло? – Так. Багато хибних викликів. Дзвонять – насправді нічого немає.
– Як відзначають, заохочують пожежних за хорошу службу? – Медалей у нас немає. Ми не ставимося до МНС, а до міста. Без погонів, як говориться. Як зазначають? Премії виписують. Грамоти вручають.
– Ні відзнак? Всі рядові? – Є начальник варти, є командир відділення і є просто пожежний.
– Зарплата – середня по Росії? – Дивлячись з ким порівнювати. Якщо з нашими сучасними футболістами, то… (Сміється.)
– З ними нікого не порівняєш. – Якщо брати графік «Доба через троє», то цілком достатньо.
– Мова про 50-70 тисяч рублів на місяць? – Так.
— До пенсії далеко? Вона у вас раніше? – У нас за станом здоров’я. Комісія щороку. Ніякого цензу немає.
– До якого віку затримуються ветерани? – Ну в моєму варті є старший за мене. Мені скільки зараз…46? Є кому за 50.
– Працюєш, поки здоров’я дозволяє? – Можна так сказати.
– Хороша пенсія буде? – Не знаю. Пенсійний вік подовжують. Може, люди не доживуть до пенсії.
– Як сім’я, діти? – Нормально. Дружина, дитина. Син у другий клас пішов. Син від першого шлюбу вчиться в інституті.