А мене задолбали неповага до чужого права «гальмувати».
Ось стоїть біля банкомату бабуся, у неї не виходить швидко зняти пенсію. Пін-код записаний на папірці, бабусі потрібно надіти окуляри, з технікою бабуся явно «на Ви». Черга за нею починає шипіти, уражати, дихати в потилицю. А не пішли б ви? Бабуся відстояла свою чергу і має повне право знімати гроші в тому темпі, який для неї зручний.
Ось їде на своєму автомобілі новачок зі швидкістю 40 км на годину. Кожен десятий воЕкшн вважає своїм обов’язком посигналити, іноді підрізати, іноді показати непристойний жест рукою. А чи не забагато на себе берете? Самі їздите хоч 110. Але якщо недосвідчений воЕкшн , погано себе почуває, просто бажає вбити годину часу, він може їхати 40 км/год. Має право.
А ось вже сиджу я в переповненому Макдональдсі зі своїм стаканчиком кави. Вільних столиків немає, поруч стоїть молода сім’я з дитиною та двома лотками їжі. Я розумію, що вам потрібно сісти. Я розумію, що я все доїв і тільки п’ю каву. Але це не дає вам права квапити мене, задаючи питання: «А ви ще довго?» Я не знаю, чи довго чи недовго. Коли я піду, ви це побачите. А поки я спокійно сиджу, п’ю каву і можу так сидіти і п’ять хвилин, і дві години. Обіцяти вам звільнити стіл до якогось часу я не готовий.
Так, є люди, які переходять дорогу по зебрі повільно. Яким потрібно півгодини збиратися до сну в купе поїзда. Які можуть одні сидіти в ресторані до трьох ночі, заважати спати барменам і не поспішати додому. Які ретельно упаковують і розміщують у пакетах покупки на касі в супермаркеті. Які довго розмовляють з лікарем або довго сповідуються у батюшки. У різних людей різний темп життя. А нахабні торопыги задовбали!
