Нудні пригоди двох евроукраинцев в Європі

27

Як відомо, жінки бувають просто приємні, а бувають приємні у всіх відносинах… Ця фраза з «Мертвих душ» мимоволі згадується, коли читаєш висловлювання Ст. Зеленського про зустрічі з Е. Макроном: «Була дуже класна тепла атмосфера. Зустріч була дуже конструктивною. Я побачив перед собою дійсно лідера об’єднаної Європи. Ми обговорювали найважливіші питання для українського суспільства і для України в цілому. Говорили про головне — про припинення війни у Донбасі».
Виявляється, чоловіки бувають приємними в усіх відношеннях».

Зустріч була настільки «класної» і «конструктивною», що розкривати її зміст Зеленський категорично відмовився. Просто лизнув, що називається, до самих гланд, чим спричинив співрозмовнику максимальне задоволення, оскільки бачить себе Макрон саме в якості «лідера об’єднаної Європи» і спадкоємця генерала де Голля.
Правда, той воював з нацизмом, а цей – з «жовтими жилетами».
Очевидно, не випадково за два дні до поїздки в Париж Зеленський опублікував свою попередню політичну програму. У ній йдеться про намір розширити «нормандський формат» переговорів (запросивши до участі Великобританії і США), а також про намір безпосередньо спілкуватися з російською стороною на мінських переговорах, не підключаючи до процесу врегулювання представників самопроголошених республік Донбасу.
Дивним виглядає пропозиція Зеленського проводити переговори з Путіним тільки в присутності представників західних країн. Навряд чи такий формат влаштує російську сторону.
Головною метою переговорів з Росією Зеленський вважає «збереження життя людей», заради якого він готовий спілкуватися «хоч з чортом лисим».
Адже зберегти життя людей – простіше простого. Треба просто відвести українські війська від лінії зіткнення.
При цьому позиція України по Донбасу, вважає Зеленський, залишиться принципової: «У нас війна з першого дня, реальна війна між Росією і Україною. Ми не зможемо уникнути переговорів між Україною і Росією». «Але ніяких компромісів з приводу суверенітету, незалежності України не може бути», — заявив він, виступаючи в ефірі телеканалу «1+1».
Незрозуміло одне: чому Зеленський упевнений, що в разі висунення таких попередніх умов у Росії з ним взагалі захочуть зустрічатися або запропонують спочатку домовитися з «чортом лисим», але на Україні.
Для обговорення цих питань штаб Зеленського готує його візити до канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента США Дональду Трампу.
У французькому виданні Le Monde спробували пояснити інтерес Макрона Зеленського тим, що «цей новачок на політичній сцені України, який бачить себе таким собі «українським Макроном», зміг за кілька місяців позбутися своїх суперників». Також вони додали, що «Зеленський залишається досить неоднозначним щодо своїх планів. Зокрема, це стосується і конфлікту з Росією».
Не викликає сумніву, що Зеленський був достатньо відвертий з Макроном, але навряд чи останньому сподобалася ідея розширення «нормандського формату» переговорів за рахунок запрошення туди США і Великобританії.
Насамперед тому, що для російського керівництва підключення до переговорного процесу англосаксів абсолютно неприйнятно. Не випадково Росія фактично припинила контакти з цього питання з представником США Волкером, зацікавленим не в розв’язанні конфлікту, а в його посилення.
Ну а Великобританії взагалі чужа ця тематика, і її гіпотетичний інтерес може бути викликаний лише прагненням зайвий раз насолити не тільки Росії, але і об’єднаній Європі, з якої британці рвуться, але ніяк не можуть гідно вийти.
Якщо ж припустити, що Макрону сподобалася ідея розширити «нормандський формат» (про що опосередковано може свідчити екзальтована реакція Зеленського), то можна сміливо говорити про кінець мінського переговорного процесу.
Це найбільш вірогідна перспектива, особливо з урахуванням того, що Зеленський не має наміру підключати до переговорів ЛДНР.
Єдине, про що можна говорити за результатами зустрічі Зеленського та Макрона: останній напередодні другого туру виборів президента на Україні однозначно зробив ставку на Зеленського.
Не випадково Порошенко, який відвідав Макрона пізніше, виїхав з Єлисейського палацу, нічого не сказавши, що чекали його журналістам і відмовившись давати коментарі з приводу переговорів.
Спілкування двох лідерів тривало близько години – час, необхідний, щоб зручно влаштуватися в кріслах і випити по чашечці кави.
З Ангелою Меркель зустріч Порошенка з протокольної точки зору пройшла відносно спокійно. У всякому разі по її завершенні вихід до журналістів відбувся.
Меркель підтримала Київ у питанні звільнення українських моряків з Росії, зажадала вільного проходження українських кораблів через Керченську протоку, висловилася в підтримку «нормандського формату переговорів з Донбасу, поговорила про вибори на Україні, але не позначила переваг жодному з кандидатів.
Порошенко теж не сказав нічого нового, пройшовся по своєму конкуренту на президентських виборах Володимиру Зеленському, назвавши його «котом у мішку», «несистемним політиком» і «віртуальним кандидатом».
Непристойним було, мабуть, його заяву, що він буде продовжувати боротися проти «Північного потоку – 2». Але й це не вивело Меркель з рівноваги, і вона як вихована дама просто поставилася до такого публічного висловлення як до якогось «нежданчику», який може статися і в пристойному суспільстві.
І вже зовсім ніяк Меркель не змогла серйозно розглядати пропозицію німецьким компаніям брати участь в управлінні українською газотранспортною системою, реконструкція якої потребує коштів, порівнянних з будівництвом нового газопроводу.
У Німеччині явно не забули і того, як Ющенко за вказівкою своїх американських кураторів перекрив газопровід з очевидною метою показати європейцям, наскільки вони залежні від рішень американських властей і «ненадійності» поставок газу з Росії.
Німеччина ж під тиском США готова обговорювати лише питання фіксування гарантованого обсягу прокачування газу по території України.
Навіть держсекретар США Майк Помпео, зрозумівши, що зупинити будівництво газопроводу не вдасться, повідомив, що Вашингтон продовжує обговорювати з Берліном варіант, при якому Україні буде гарантований транзит російського газу після закінчення будівництва «Північного потоку — 2».
В цілому, канцлерін, дотримуючись певні пристойності, зробила вигляд, що не має наміру суперечити нібито наявного консенсусу в західному суспільстві, де прийнято висловлюватися на підтримку Петра Порошенка.
Багато західні політики відкрито зробили ставку на Порошенка.
Емісар США Волкер ясно дав зрозуміти українцям, за кого їм треба голосувати в другому турі.
Підтримку чинному президентові України висловили голова Євроради Дональд Туск і генсек НАТО Йенс Столтенберг.
Але, як завжди, найбільші труднощі в українців виникають із Сполученими Штатами. А там такий бардак, що бідним еврохохлам дуже важко визначитися, на кого робити ставку.
Поклав ж Порошенка як-то всі свої яйця в кошик Хіларі Клінтон, а переміг Трамп.
Почали демократи кампанію з дискредитації Трампа за його «зв’язок з Росією», спецпрокурора призначили. Порошенко одразу ж зрозумів, що пора допомагати ворогам Трампа і здав всю таємницю на його керівника виборчої кампанії Поля Манафорта за період роботи того на Україні в якості радника Януковича. І бідаку реально посадили у в’язницю.
А тут раптом з’ясовується, що спецпрокурор Мюллер так і не зміг накопати компромат на Трампа: той виявився білим і пухнастим. Пора знову підігравати Трампу і зливати йому компромат на Джо Байдена – головного куратора України в часи Барака Обами. Він же має намір стати конкурентом Трампа на майбутніх президентських виборах від демократичної партії. Мова йде про корупційну діяльність на Україні його сина Хантера Байдена, колишнього співвласником скандальної газодобувної фірми Burisma.
Для вірності, перш ніж передавати матеріали генпрокурора США, їх злили в пресу. І американське видання The Hill опублікувала серію матеріалів про непорядну діяльності Байдена на Україні. Тут і шантаж, і спроба зам’яти розслідування проти власного сина, який здійснював відкрито корупційний бізнес не без допомоги батька.
Справи Джо Байдена на Україні можуть поставити хрест на його політичній кар’єрі і спробах стати 46-м президентом США.
Трамп, звичайно, був би не проти зберегти Україну в якості якогось жупела у відносинах з Росією. Однак те, що його основні конкуренти на майбутніх у наступному році президентських виборах від демократичної партії так зганьбилися з розслідуванням прокурора Мюллера і дуже вдало замазались з Україною, дає Трампу прекрасний шанс перемогти на виборах.
США не вдалося домогтися бажаного результату: Росія не втягнулася у війну з Україною, Крим пішов з України, а разом з ним і надія на створення там американської бази ВМФ. Так що перед Трампом стоїть дуже велика спокуса – наплювати політично на цю країну і по максимуму використовувати її у своїй кампанії за другий президентський термін. Тим більше, що вся вина за невдалу зовнішню політику на українському напрямку цілком лягає на адміністрацію Барака Обами.
І Європі Україна до чортиків набридла, у неї свої численні проблеми. Все важче стає переконувати європейських політиків використати Україну для введення нових санкцій проти Росії, особливо коли від санкцій більшою мірою страждають самі європейські країни.
Не горять європейці і бажанням вступати в збройне протистояння з Росією на Чорному морі, куди їх так чи інакше намагалися втягнути США і підвладний янкі керівництво НАТО.
Майк Помпео дуже старався переконати Ангелу Меркель направити свої кораблі в Керченську протоку разом з баняками Порошенка для проходу в Азовське море. Досвідчена Меркель на це дала більш ніж дипломатична відповідь, заявивши, що на разову акцію вона була б ще готова піти, але ж Порошенко потрібно забезпечити вільний прохід суден на постійній основі. А про себе явно подумала: «А що ж ти свої кораблі туди не посилаєш?»
Не рятує Україну і готовність Зеленського швидко перевзутися в американські черевики. Він явно і відкрито підлаштовується під американку порядку, захоплюючись Волкером і зізнаючись у любові до Супрун.
Зеленський, звичайно, володіє великим умінням перевзуватися на ходу завдяки навичкам роботи на сцені, але тут він явно не зорієнтувався в черевиках. Так, вони американські, тільки не республіканські, а демократичні, розношені до того ж затятим противником Дональда Трампа Джорджем Соросом.
Його співробітники вже щосили працюють в оточенні Зеленського. І цей факт явно утруднить йому контакти з Трампом.
Але якщо той щось забуде або недоучтет, то на допомогу з готовністю прийде дружина Меланія. Кажуть, вона веде облік всіх супротивників Трампа.
Якщо це відповідає дійсності, то дуже незавидна доля чекає Порошенко у разі провалу на президентських виборах.
Мало того, що його готовий посадити до в’язниці Зеленський, але і американська прокуратура вже почала розслідування про втручання українських політиків у минулі американські вибори.
Не позаздриш Петру Олексійовичу. Куди не кинь – усюди клин!
У нього залишається все менше часу на прийняття рішення. Варіантів дуже мало: сісти у в’язницю на Україні в разі перемоги Зеленського або втекти за кордон безпосередньо перед виборами. Питання – куди? Як показує практика, американська Феміда може дістати з більшості країн світу.
Останній шанс – зірвати вибори за допомогою великої провокації, але тут можна нарватися на бунт, тобто на майдан, «страшний і нещадний», і закінчити своє життя не у в’язниці, а гордо – на вилах і багнетах. А головне, що все нажите непосильною працею не вдасться навіть передати спадкоємцям: знайдуть скрізь і з величезним задоволенням роздерибанять.
Прекрасний урок Зеленському. Ну що йому не жилося спокійно? Хороша кар’єра, щира любов публіки на будь-якій стороні барикад. І треба ж було піддатися на вмовляння Бені Коломойського і конвертувати любов народу в політичну авантюру – стати президентом розвалюється країни. Може бути, вдасться увійти в історію як її останнього президента, померши на барикадах. Врятувати цю країну вже ніхто не зможе: вона нікому не потрібна.
Ну а її народ, звичайно, не загине, зробить свій вибір, тільки от навряд чи він сподобається еврохохлам!
Сергій Кузнєцов, ІА Альтернатива