Ні краплі не соромно

463

А мене задовбали любителі «класики». Навіть не стільки світової, скільки, якщо так можна висловитися, локальної — класики пострадянського простору.

Розмовляю з хлопцем з мого потоку (він всього на 2 роки старша). Він катує навести мені приклад якийсь радянський фільм, а я стенаю плечима і кажу, мовляв, не дивилася. У відповідь різке засудження: «Фу, школота», «Ну і покоління, класики не знають!» та інше. Та мені банально нецікаво, шановний. Не хочу я дивитися про те, як хтось сплутав міста або як якийсь студент намагався здати сесію з микронаушником. Я подивилася один радянський фільм про Івана Васильовича, досі з радістю переглядаю, але інші не приваблюють, зовсім.

Їдемо з моїм хлопцем в автобусі, по радіо грає пісня. Товариш співає про те, що він ні в чому, ні в чому не винен. Мій ненаглядний з ностальгією у погляді каже, що у нього ця пісня звучала на випускному, і підморгує, мовляв, впізнаєш? Негативно качаю головою, бо не чула жодного разу. «Це ж класика! Як це ти її не знаєш?!»

З одногрупницею говоримо про серіалах. Вона розповідає мені про «Бригаді», яку я, знову ж таки, не дивилася. Як і «Брата». І другу частину теж. І взагалі єдиний переглянутий мною фільм про бандитів з Безруковим — це «Канікули суворого режиму». Помах вій і здивований погляд. «Це ж класика!»

І це далеко не єдині приклади. Ах так, окремий привіт войовничим адептам списків типу «Топ 100 книг (фільмів, пісень удмуртська лемурів), які повинен знати кожен (які змінять ваше життя, допоможуть погасити іпотеку в доларах)».

Обговорювали з інтернет-знайомої наші меломанські погляди, обмінювалися музикою. Я сказала, що не люблю «Бітлз», чим викликала хвилю подиву: «Що? Як це ти їх не любиш? Класика!» Ні, мені не подобається їхня музика, а Леннона я не люблю подвійно.

З колишньою однокласницею говорили про літературу, і виявилося, що любові гідний тільки Достоєвський, ну і Толстой, як же без нього? М’яко сказала, що цих авторів не читаю, не подобаються. «Як це?! Це ж класика, такі масштабні твори!» Дорога! Але я ж знаю, що ти їх прочитала в короткому викладі. До чого ти мені розповідаєш про моєї дурості?

Можливо, я поверхнева. Я не переварюю книги, де на весь сюжет кілька Екшн і тонни соплів-міркувань. Я не переварюю багатотомники про війну і мир. І мені за це не соромно. Плутати холерика з флегматиком — соромно не знати слова «запобігали» — соромно не знати хоча б коротенько історію своєї країни — соромно. А мені, повторюся, ні краплі не соромно за свої інтереси і за те, що я не люблю хвалену класику.

Щиро ваша, задолбавшаяся любителька «Відьмака», «Монстролога», «Воображаріуму» і японського року.