Не розсипайте бісер

132

Більше всього на світі я люблю посидіти ввечері під яскравою лампою, оточена шматками ліски, дроту і розсипом бісеру. Це приносить душевну рівновагу і заспокоює мене. Задовбали мене милі і добрі друзі, знайомі і всі, хто якимось чином прознає про моє захоплення.

— А сплети мені ось таку штучку, як у тебе на шиї.

З задоволенням: віддайте гроші, через місяць буде готово. Вже не треба? Чому так довго? Я вчуся, у мене є чоловік, батьки, яким теж треба допомагати, і робота не зможе вибачити мені того, що я проміняю її на годинник роботи з вами.

Якщо я прошу зняти мірки, не треба на мене дивитися як на ворога народу. Буде мало — переробляти не буду: покажу вам мову, віддам гроші і залишу собі роботу.

Наступна категорія ще гірше. Це ті, хто прорвався в мої пенати і все ж обрав забуте на столі свіже творіння.

— Ой, яка краса! Подаруй мені, у мене скоро день народження (Новий рік, день незалежності Уругваю).

Я дарую свої роботи тільки рідним і дуже хорошим друзям. На них я викладаюся на повну, і подарунки пов’язані з їх пристрастями та інтересами. А вироби, зроблені за новоосвоенным методиками, я зовсім не дарую: дуже забобонна.

Такі люди взагалі не мають уявлення про моє захоплення:

— Це ж плести фенечки. Я в дитинстві теж плела, там нічого складного немає.

Таким треба тільки показати одну з робіт, і питання відпадають.

— Це все маячня, ти витрачаєш свій час. Це нікому не потрібно, ти це не продаси!

По-перше, покупці є. По-друге, я роблю це для себе.

— Ти, напевно, мало часу присвячуєш чоловікові. Піде він від тебе!

Чоловік мене розуміє, часу я приділяю йому більше, ніж хобі. Більше того, йому це цікаво, і часто чоловік підбирає зі мною гаму.

— Дрібний бісер, ти зіпсуєш очі.

У мене є спеціальна лампа, куплена для того, щоб було видно дрібних негідників.

— А ось у мене двадцять років тому було акуратніше і цікавіше.

Поділіться досвідом? Вже все забулося? Ну, а роботи залишилися? Тільки фенечки в один ряд? Тоді прошу не котити бочку.

— Заделись схемою.

Не-е, друзі мої хороші, це мої розробки, це я по чотири години сиджу вечорами і малюю схеми, пробуючи елементи. Нехай я гадина, жаднюга і огірок солоний, але це мої скарби.

— Навчи мене чинити так само.

Це невдячна справа. Не люблю я передавати свої вміння, точніше, просто не вмію. Коли я розробляю уроки, малюю вам схемки, для початку простенькі, але цікаві, ви дмете губки, говорите, що це нудно, і кидаєте. Я вчилася сама, по книжках, — спробуйте і ви.

І ще раз прошу вас: навчіться ставитися до чужих захоплень м’якше та спокійніше. А то ми, люди лякаються, перед вашим приходом так і будемо по шафах ховати свої незліченні багатства, лише б ви їх тільки не побачили.