Навчи голуба дайвінгу за годину в тиждень

210

Є в школі такі чудові предмети — образотворче мистецтво, музика, технологія та фізична культура. Вони мене задовбали. Дуже сильно.

Образотворче мистецтво… Навчи голуба дайвінгу за годину в тиждень, не інакше. Гарненькі програмки по ФГОСу, мета яких — виробити в учнів почуття прекрасного, а на ділі всіх просто примушують малювати. Всім, загалом-то, побоку на те, що малювати з класу вміють дай бог двоє. І всім побоку і на те, що інші малювати не вміють — вони все одно отримують свої четвірки-п’ятірки в чверті. Програма? Та кому вона потрібна? Вимоги, підсумки, цілі, почуття прекрасного — це все теж ігнорується.

Ну, чи можлива інша ситуація. Вчитель дізнається, що ти — так, ти малюєш краще, ніж однокласники, і починає виносити тобі мозок будь-якими способами: від спроб запхати на всі конкурси в добровільно-примусовому порядку до спроб поставити тобі два в чверті всупереч наявності пари кубків обласного конкурсу малювання. Самі вчителі ізо — та ще казка. Одна, наприклад, із середньо-спеціальною була — приносила нам свої натюрморти в приклад, вішала на дошку, а дехто за п’ять хвилин знаходив як мінімум три кривейших еліпса і одну косу чашку.

Музика… Спроби змусити 27 осіб співати якусь дебільну пісеньку про дружбу, кохання — ну, або «Інтернаціонал» і «Марсельєзу». Природно, виходить жахливо, у тих, хто якось пов’язаний з музикою, тече кров з вух, вчителька кричить і влаштовує масовий геноцид. І ще купа непотрібної інформації про композиторів. Ця інформація бовтається в головах, як поплавок, тому що ніяк не пов’язана з програмою тієї ж історії — чому так, чому отак, хто цей композитор і навіщо потрібна «Марсельєза»… Природно, ніхто не думає, як зробити, щоб було зрозуміліше і цікавіше. Вчи п’ять сторінок про якого-небудь Йоганна Леонарда Кафку, співай «Замикаючи коло», і буде тобі щастя, а потім забудь уроки музики як страшний сон.

Технологія. Ю-ю-спідниця, ми шиємо спідницю, у-ля-ля! А я хочу табуретку робити, але шила спідницю. Вірніше, мама мені пошила спідницю, тому що у мене до цього немає здібностей, бажання, часу. А ще ми готували. Готували таку бяку-каку, яку я навіть в гостях заради пристойності не спробую. Спасибі за те, що розповіли, як включається плита, нехай я це знала з восьми років, але хоч щось потенційно корисне ви мені на уроці технології дали. А хлопчики виростуть, будуть вміти робити табуретки, але возопят: мовляв, баби, готуйте нам, ми не вміємо і не повинні вміти, ми тут майстри на всі руки! Ололо! Спасибі, правда, за все це.

Фізкультура. «Доведи, що ти не банан і не симулянт» — три години в тиждень, за-ме-ча-тель-але! Історії було дві години, інформатики — один, літератури — два. А от бігати і ходити по «эволюционировавшему бордюру» треба було три години. У бодипозитивистских колах висувалася теза про те, що змушувати когось займатися спортом — це взагалі порушення прав людини. Ми, звичайно, не мали такі вкрай ліві погляди, а просто вважали це ідіотизмом. Тут, знову ж таки, мова йшла про здібності кожного, які ніхто ніколи не зважав, незважаючи на гарні програмки по ФГОСу і гарантії «індивідуального» (слово-то яке страшне!) підходу до кожного. Була одна дівчинка у нас, в 12 років у неї був зріст 147 см, а стрибнути у довжину їй треба було 180 див. Думаю, цього ємного факту досить, щоб пояснити, чому на фізкультуру я була так само часто, як дехто на букву В. був народу?

Знаєте що? Якщо ви — викладач одного з цих предметів, я хочу побажати вам не охурметь до рівня моїх колишніх вчителів.

А тепер уявіть утопію: з малюють шыдевры і шедеври тільки ті, кому це хочеться. З цими людьми займається людина, вже вибачте, не з середньо-спеціальною та косими чашками, а що вміє і знає. Решта здають раз на місяць теоретичну частину або взагалі після п’ятого класу не мають у програмі предмет «день». На музиці співають і грають ті, кому це подобається. Нехай вони вчать напам’ять квінто-квартовий коло і будують квартсекстаккорды, а що стосується менш музичних особистостей, так нехай у них буде вся теорія про композиторів в рамках предмета «мистецтво» або МХК. Технологія… Раз вже вирішили вчити дітей працювати руками, нехай вони хоча б самі виберуть, що хочуть цими руками робити. А фізкультуру геть. Хто хоче — нехай їм буде три-чотири-вісім годин в тиждень або день, а деяким однієї години з лишком вистачає. Ні, не виросте покоління нездоровим і жирним. Дивись, у кого-то, навпаки, воля до спорту не буде відбита влучними ударами фізрука, і сили на секції залишаться.

На жаль, до утопії нам далеко. Школярі, кріпіться! З вами сила! А хто мене задовбав, було сказано на початку. Ну, ви зрозуміли, я думаю.