А дійсно — на низькій навколоземній орбіті зібраний унікальний науково-дослідний комплекс. Є просторі житлові приміщення, лабораторії, великий масив сонячних батарей. Чому б все це не відбуксирувати хоча б на навколомісячну орбіту і не використовувати потенціал МКС для серйозного дослідження нічного світила? А потім до Марса?
Так, у станції немає потужної силової установки (вона проводить маневри на орбіті за допомогою гіродінів і двигунів модуля «Зірка», а також пристыкованных кораблів), але давайте запустимо потужний розгінний блок, який відбуксує станцію до Місяця! У цих міркуваннях, звичайно, є раціональне зерно: напевно марсіанський корабель майбутнього доведеться попередньо будувати на НГО з окремих блоків.
Але от тільки МКС на цю роль не розрахована і абсолютно до неї непридатна. Причини дві. По‑перше, для розгону МКС до другої космічної швидкості потрібно надати станції потужне прискорення. Виникнуть перевантаження, які нинішні з’єднання і зчленування просто не витримають, і станція зруйнується. А по-друге, МКС не обладнана засобами захисту від космічної радіації, яка в міжпланетному просторі значно потужніше, ніж на НГО. Відхід з навколоземного простору обернеться для екіпажу вірною загибеллю.
