Кажуть, Улан-Батор – не Монголія. Втім, як і Москва – не Росія. Мабуть погоджуся. Але за своє нетривале перебування в цій країні ми все-таки встигли побачити багато цікавого. Тепер про все по порядку.
Отже, як я потрапив у Монголію. Після того, як ми завершили свій маршрут по Байкалу, залишалося вільний час. В Іркутську вирішили не затримуватися і поїхали в Бурятії, в Улан-Уде. Як відомо, з Бурятії до столиці Монголії Улан-Батора, рукою подати. Всього близько 600км. До того ж автобуси ходять кожен день. Не логічно було б не скористатися такою можливістю, тому вже на наступний день ми їхали на зустріч пісках і кумысу.
Як дістатися до Монголії.
З Улан-Уде до Улан-Батора можна дістатися кількома способами. 1-й варіант — літак. Цінники були не надто адекватні для такої відстані, тому даний вид транспорту відразу відкинули. 2-й варіант — автомобіль. Варіант логічний, але гнати свій автомобіль через всю країну не було ніякого бажання. А так зручний спосіб. 3-й варіант — поїзд. Якщо в цілому, квиток коштує дорого, поїзд іде довго, вагони гірше, ніж у РФ. Сам особисто не їздив, спирався на думку знайомих. Залишається 4-й варіант – рейсовий автобус. Він нам підходить. Автобус ходить щодня в 7:30. Крім того, в п’ятницю і неділю є додаткові вечірні рейси. Квиток коштує 1800 рублів і купується на автовокзалі. При купівлі необхідний закордонний паспорт.
Автобуси з вельми своєрідним оформленням
Всередині, як ми бачимо все оформлено в стилі “Замок Аладіна”. Але родзинкою на торті є водійське місце.
Лакшері, як не крути.
А тепер про найцікавіше. Туалету всередині автобуса немає, але приблизно кожні 2-3 години робляться санітарні зупинки. Кондиціонер /вентиляція в автобусі не працює. Тому навіть коли на вулиці +1 і сонце, в салоні автобуса не можливо. Вікна не відкриваються. Як їздять влітку – загадка. Дорога до Улан-Батора, з урахуванням митниці, займає в середньому 11-12 годин.
Після перетину прикордонного пункту Кяхта автобус зупиняється біля кафе на обід. Там же можна відразу обміняти частину грошей у місцевих валютників. Змінюють (на період березня 2019 року) за курсом 1 до 40. Тобто за 1000 рублів ви отримуєте 40000 тугриків. Курс вище офіційного. У місті в обмінниках приблизно такий же курс.
А ось і сам процес обміну грошей.
З особливостей проходження кордону. При проходженні кордону водій роздає всім зелений папірець. Вона знадобиться на Монгольському кордоні. У плані правильності заповнення її по моєму ніхто не дивиться, так що можна особливо не морочитися з оформленням. Сама папірець на 2 мовах — монгольською та англійською мовами, майже все зрозуміло.
В Улан-Баторі автобус прибуває на автовокзал Dragon. Після приїзду відразу ж рекомендую купити квитки на зворотну дорогу. Коштують вони так само 1800р., автобус до Улан-Уде відправляється о 7:30 щодня. Навіщо брати відразу квитки? Ну по-перше, щоб не мотатися потім на автовокзал. Він знаходиться на деякому віддаленні від центру міста. А по друге, є вкрай важливий момент, який ми з’ясували в кінці поїздки. Неможливо купити квиток в Улан-Батор у день, коли вирушає автобус. Навіть якщо місця є. У чому ж гумор? Даю підказку.
Пам’ятайте, абзацом раніше я написав що автобус відправляється о 7:30? Вірно! А каси починають працювати тільки в 8:30. Абсурд? Ні, просто Dragon bus terminal.
Як доїхати з автовокзалу Dragon до центру міста.
Варіант перший, взяти таксі. Бомбили стоять як і на будь-якому автовокзалі. Нам такий варіант був не особливо цікавий, тому ми потопали в бік зупинки громадського транспорту. Вона знаходиться через дорогу від автовокзалу.
Як ми змогли з’ясувати, з автовокзалу до центру можна доїхати на автобусі номер 3 і тролейбусі номер 25. Проїзд в автобусі коштує 500 тугриків (12.5 р.), в тролейбусі 300 (7,5 р.).
Забігаючи вперед скажу, що це був єдиний раз, коли ми користувалися громадським транспортом у Монголії. Головна причина була в тому, що ми так і не змогли знайти нормальну карту транспорту англійською (російською відповідно теж). Додаток, знайдене в Play маркеті також не вніс ясності. Приложенька називається UB Smart Bus. Хоча навряд чи вона вам допоможе.
Але карти транспорту є Монгольською мовою. Розташовані на деяких автобусах/тролейбусах.
Карта громадського транспорту в Улан-Баторі.
З автовокзалу до центру міста (приблизно 5км) ми їхали близько 2 годин. Причина – дикі пробки. Це причому на 12 смугової дорозі. Стиль водіння також вражає уяву. Якщо хтось думає, що на Кавказі погано водять, то смію Вас засмутити. Якщо Ви так вважаєте, значить Ви не були в Монголії.
Про дорожній рух.
Перше, що кидається в очі — величезна кількість приусов. Гібриди тут на кожному кроці. Паливо дорожче, ніж в РФ. 95-й коштує близько 55 рублів.
Заправка Петровис. Літр 95-го 2195 тугриків.
Самі дороги спроектовані добре. Дорожнє покриття, на подив, майже скрізь в хорошому стані. Через все місто йде широка траса, місцями шириною досягаючи 6 смуг в кожну зі сторін. Від цієї траси також відходять об’їзні дороги.
У Монголії немає звичних нам світлофорів на стовпах. Абсолютно всі світлофори, які я зустрічав, розташовуються над смугами.
Як я вже сказав раніше, дорожній рух спроектовано добре. А от водії спроектовані погано! Таке відчуття, що деякі індивіди тільки вчора пересіли з коня на пріус. Машина з’явилася, а ось стиль водіння залишився колишнім. Проста ситуація. Ти їдеш по 4 смузі і тобі потрібно перелаштуватися в другу в годину пік. Що потрібно зробити? Так просто взяти і перебудуватися. І не важливо що ти не включив поворотник. Те, що тебе ніхто не збирається пропускати — теж дрібниці. Вирішив перебудуватися — перебудовуйся. Звідси випливає ще одна особливість. В Улан-Баторі відсотків 30 машин биті. Вм’ятина на бампері, двері — абсолютно нормальна історія.
Світлофорами теж не всі вміють користуватися. На основних магістралях рух зроблено по смугах. Проста ситуація, крайня права смуга зроблена тільки для повороту на право. Але завжди знайдеться водій, яким потрібно проїхати вперед. Але чомусь обов’язково по правій смузі. Звідси випливає дві інші особливості.
Особливість номер 1. Купа регулювальників.
Особливо в годину пік регулювальники стоять чи не на кожному більш-менш великому перехресті. По факту в місті все-одно пробки.
Особливість номер 2. School Police.
Шкільна поліція. Це такі хлопці, які стоять біля найближчих до шкіл дорожнім переходах. Одягнені в жовті жилети. Працюють в парі. Один стоїть на одній стороні дороги, другий на протилежній. Навіть якщо перехід зі світлофором. Як я зрозумів, головним завданням school police є забезпечення безпечного переходу дороги для школярів.
Ще одна особливість — паркування.
Паркуватися тут більшість водіїв так само не вміє.
Ось так паркуються в Монголії. Думаєте хоч на одному склі є номер телефону водія? Ні, навіщо. Нехай заблоковані машини почекають. P. s. поки я знімав те, що відбувається, під’їхала ще одна машина і стала за приусом. Разом порядку 11 заблокованих автомобілів. І це не межа.
Але не все так погано. Наприклад поліцейські машини виглядають дуже круто. NFS Most Wanted? Ні, звичайний поліцейський авто в Монголії.
Пару слів про мову.
Офіційна мова в Монголії — монгольська. На ньому говорить більшість. Рідше російська, в основному російською говорить старше покоління, та й то далеко не всі. Дехто говорить англійською. Монгольська мова для російськомовного людини виглядає місцями забавно. Взяти за приклад хоча б ці написи.
До речі кажучи, на кирилицю Монголія перейшла відносно недавно. У 1945 році. Не без допомоги СРСР звичайно ж. До цього були ієрогліфи. У чому була ідея адаптувати древній мову для кириличного шрифту? Швидше за все зробити більш зрозумілим для радянських жителів. Не можу сказати що сучасний монгольський мова сильно зрозумілий) Але що зроблено, те зроблено. Хурмэн — це не людина-хурма, як ви могли подумати. А всього лише «Керамзит». Хуйцаа — національний суп, досить непоганий.
Міське середовище.
Улан-Батор досить чисте місто. Не можу сказати, що там зовсім не смітять, смітять, як і скрізь. Але, наприклад, ті ж оголошення у вигляді папірців на стовпах майже не зустрічаються. Знаєте навіщо потрібна ця пупирчата гумова накладка на стовпі?
Такі накладки робляться спеціально для того, щоб ніхто не ліпив папірці на стовп. А навіть якщо якийсь розклеювач оголошень додумався її туди приліпити, то її дуже просто віддерти, т. к. гумка пупирчата. Ось такі прості та ефективні рішення. А графіті в місті я бачив всього лише пару разів.
Де інтернет? -Тут.
Порадувало оформлення якогось навчального центру, неподалік від місця нашого проживання.
А ще в Улан-Баторі популярні караоке. Зустрічаються вони досить часто. Ми навіть туди сходили. І були трохи засмучені. Караоке то тут з окремими кабінками. Ех, ніхто крім нас не почув «Привіт, Андрій!» і «Володимирський централ». Так, у них було досить багато пісень російською 🙂 На монгольському теж спробували заспівати, добре що це не чули місцеві жителі.
Коли шукали обмінний пункт валюти в місті, помітили одну цікаву особливість. В Улан-Баторі є вулички на яких концентрується певний вид бізнесу. Наприклад є вуличка з обмінниками. Так, тут обмінники розташовані один за іншим, упереміш з ломбардами.
Також зустрічали таку вуличку, але тільки з аптеками. І уживаються на одному п’ятачку.
Все, з вступної частиною покінчено. Якщо буде цікаво, то про пам’ятки та інші цікавинки напишу в наступних публікаціях 🙂
