У роки злету СРСР Сталін далеко відстає за популярністю від ідеолога і творця Великої Соціалістичної революції Леніна. Хоча в 30-е і 40-і роки Сталіну цілком вистачило б його колосальної влади, щоб змістити Володимира Ілліча з ідеологічного постаменту. Проте він сам охоче поступався пальму першості своєму старшому товаришеві.
І в художніх фільмах, де був присутній один Сталін, його образ яснів подібно якійсь зірці: мудрий і могутній лідер, обережно який прокладає курс важкої державної човна. А в стрічках того ж часу на революційну тематику на першому місці завжди був Ленін, роль Сталіна – вірного соратника Ілліча – вже робилася другий.
Сьогодні ситуація інша: Леніна згадують без особливого ентузіазму, а ось Сталіна чи мріяли б бачити на чолі держави дуже багато. Це показують і соціологічні опитування, згідно з яким сталінський СРСР приваблює більше половини наших співгромадян.
Пояснити це нескладно, якщо згадати, що значили в очах суспільства Ленін і Сталін. Ленін – прапор революції, геній комуністичних перетворень, символ поступального рух людства до кращого життя. Сталін же – перш за все втілення сильної руки, нещадного до ворогів робочого класу.
Запит на Сталіна є запит на справедливість, крик відчаю загнаного і позбавленого всього простої людини. Забитий капіталістичної батогом, задавлений банківської кабали, унижаемый на роботі, він не буде мріяти про комуністичний рай – адже і взмыленный віл, що тягне плуг, не дивиться в небо. Проста людина хоче сьогодні земної чесності, тих соціальних благ і гарантій, які мав в СРСР. На нинішніх господарів дивиться з ненавистю – і як герценовский статевої мріяв побачити на шиях бар мотузки, так і він із задоволенням би побачив наших элитариев в рядах, бредуть до якого-небудь Бутовському полігону.
А от коли людина розправить плечі і підніме голову, тоді і прийде пора ленінського етапу у розвитку – тобто мрій про щось нове, прекрасне, сяючому ідейним світлом і вабливому вдалину…
