11 квітня 1979 року біля селища Димер. що під Києвом розбився актор і режисер Леонід Биков.
1 квітня 1979 року папа вирішив з’їздити в село Страхолісся Чорнобильського району, щоб подивитися, чи не затопило нашу дачу, і заплатити за неї, — розповідала слідчому через кілька днів після загибелі батька Мар’яна Бикова. — Їдучи, тато сказав, що повернеться додому ввечері, але якщо буде садити цибулю, то може затриматися до ранку.
Погода в той день була похмурою, і для занять сельхозработами не дуже підходила, тому Биков вирішив повернутися додому раніше. На 46-му кілометрі траси Київ-Мінськ, у двох кілометрах від смт Димер Київської області, двадцять четверта «Волга» Леоніда Бикова догнала трактор МТЗ-50 (»Білорусь»), який їхав зі швидкістю близько 20 кілометрів на годину. За його кермом сидів житель селища Кам’янка Вишгородського району Сергій Ковальчук.
Назустріч трактора і «Волзі» рухалися вантажівки (ГАЗ-53), керований водієм однієї з автоколон «Киевводстроя» (прізвище не вказано, виходячи з етичних міркувань. — Авт. ), і УАЗ-469, в якому знаходилися водій Іван Красій і пасажири — директор Димерського лісгоспу Володимир Кислий і головний лісничий Василь Шестопал. Коли трактор і вантажівка порівнялися, «Волга» абсолютно несподівано буквально вилетіла на смугу зустрічного руху, розвернулася і врізалась правим боком у вантажівку. Сталося це приблизно в 16 годин 30 хвилин. Удар був такої сили, що вантажівка проломив праву стійку «Волги» і врізався передніми колесами в салон.
Я їхав у село Катюжанка, де розташована контора лісгоспу, — згадує Іван Красій. — Погода була погана, дощик злегка накрапав, асфальт був мокрий. Директор лісгоспу швидку їзду не любить, тому наша швидкість не перевищувала 60–70 кілометрів на годину. Коли минули Димер, нас обігнав навантажений скловатою новий бортовий ГАЗ. Він поступово віддалявся, і тут попереду, метрах в трьохстах, з’явився трактор «Білорусь», за яким їхала біла «Волга». Я уважно дивився на дорогу і все, що відбулося запам’ятав на все життя. «Волга» виїхала з-за трактори на половину корпусу, а потім несподівано сіла на передній міст і пішла юзом на зустрічну смугу. «Що він робить?!» — встиг подумати я. У цей момент пролунав удар і, як у кіно, над вантажівкою розлетілися якісь бризки. Я вже потім зрозумів, що це були осколки стекол легковика.
Переляканий на смерть водій вантажівки навіть не встиг загальмувати. ГАЗ більше десяти метрів протягнув перед собою «Волгу», поки не зупинився. Тягу акселератора від удару повело, і двигун вантажівки заревів, як поранений звір. Повалений в жах водій вантажівки вискочив з кабіни і побіг світ за очі. Через деякий час він прийшов в себе і повернувся до свого автомобіля.
— Я підбіг до «Волги» з лівого боку, — продовжує Красій. — Двері були розкриті, водій висів на ремені безпеки. «Ніж принеси! Обріжемо!» — крикнув мені Шестопал. Пробігаючи повз вантажівки, я хотів заглушити двигун, але ключа на місці не виявилося. Взяв ножа і ключ запалювання від свого УАЗа. Спочатку заглушив двигун вантажівки, а потім підскочив до «Волги». Разом з Шестопалом ми перерізали ремінь, обережно витягли водія і поклали на траву. По його тілу пройшла судома, і він затих. З вуха витекло щось біле, схоже на молоко…
Незважаючи на величезну кількість публікацій про загибель відомого українського актора і кінорежисера, що сталася 11 квітня 1979 року, досі залишалися нез’ясованими багато обставини автокатастрофи
Багато людей переконані в тому, що народного улюбленця вбили, деякі, посилаючись на «Заповіт» Леоніда Бикова, написаної в 1976 році, стверджують, що він покінчив з собою. А дехто, багатозначно киваючи в бік «компетентних органів», заявляє, що аварія… була підстроєна. За версією одного з московських видань, «Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався асфальтировочный каток, і Биков вирішив його об’їхати. Однак, як тільки він почав здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка. Щоб уникнути лобового зіткнення, Л. Биків вивернув кермо убік і на всій швидкості врізався в каток». Щоб з’ясувати, як загинув Леонід Биков, кореспондент «ФАКТІВ» вирушив у Вишгородський район, де сталася автокатастрофа.
«Пролунав удар, і над вантажівкою злетіли скляні бризки»
—
— Я їхав у село Катюжанка, де розташована контора лісгоспу, — згадує Іван Красій. — Погода була погана, дощик злегка накрапав, асфальт був мокрий. Директор лісгоспу швидку їзду не любить, тому наша швидкість не перевищувала 60–70 кілометрів на годину. Коли минули Димер, нас обігнав навантажений скловатою новий бортовий ГАЗ. Він поступово віддалявся, і тут попереду, метрах в трьохстах, з’явився трактор «Білорусь», за яким їхала біла «Волга». Я уважно дивився на дорогу і все, що відбулося запам’ятав на все життя. «Волга» виїхала з-за трактори на половину корпусу, а потім несподівано сіла на передній міст і пішла юзом на зустрічну смугу. «Що він робить?!» — встиг подумати я. У цей момент пролунав удар і, як у кіно, над вантажівкою розлетілися якісь бризки. Я вже потім зрозумів, що це були осколки стекол легковика.
Переляканий на смерть водій вантажівки навіть не встиг загальмувати. ГАЗ більше десяти метрів протягнув перед собою «Волгу», поки не зупинився. Тягу акселератора від удару повело, і двигун вантажівки заревів, як поранений звір. Повалений в жах водій вантажівки вискочив з кабіни і побіг світ за очі. Через деякий час він прийшов в себе і повернувся до свого автомобіля.
— Я підбіг до «Волги» з лівого боку, — продовжує Красій. — Двері були розкриті, водій висів на ремені безпеки. «Ніж принеси! Обріжемо!» — крикнув мені Шестопал. Пробігаючи повз вантажівки, я хотів заглушити двигун, але ключа на місці не виявилося. Взяв ножа і ключ запалювання від свого УАЗа. Спочатку заглушив двигун вантажівки, а потім підскочив до «Волги». Разом з Шестопалом ми перерізали ремінь, обережно витягли водія і поклали на траву. По його тілу пройшла судома, і він затих. З вуха витекло щось біле, схоже на молоко…
Дізнавшись, хто знайшов свою смерть в салоні «Волги», водій вантажівки закрив обличчя руками і заплакав
Сергій Ковальчук повертався додому на тракторі. Час події добре запам’ятав, бо був кінець робочого дня і він подивився на годинник, щоб переконатися, що не порушує трудову дисципліну. До речі, Сергій Миколайович і сьогодні працює трактористом у лісгоспі. Після загибелі Бикова він поміняв два трактори, і зараз у нього порівняно новий — «Білорусь» МТЗ-80. Щоб зустрітися з Ковальчуком, кореспонденту «ФАКТІВ» довелося близько години поїздити на «Жигулях» по лісі. Добре, що вызвавшийся допомогти Красій Іван знав тутешні місця, як свої п’ять пальців і вивів на тракториста.
— Порівнявшись з вантажівкою, я почув ззаду потужний глухий удар, — розповідає Сергій Ковальчук. — Озирнувся і побачив, як вантажівка тягне попереду себе «Волгу». Я тут же з’їхав на узбіччя і зупинився. Коли водія легковика поклали на траву, Шестопал помацав пульс на його руці — серце не билося. Ми знайшли в «Волзі» ковдру і накрили їм покійного.
В цей момент ніхто з учасників ДТП не знав, хто сидів за кермом розбитого вщент «Волги».
— Якийсь неголений мужик, але обличчя знайоме, — згадує Іван Красій. — Я ще подумав, що десь на стоянці його бачив.
До місця події прибула оперативно-слідча група Вишгородського РВВС і інспектор Димерського ДАІ Анатолій Волинець. разом з бригадою Вишгородської станції швидкої допомоги.
Коли до будівлі ДАІ під’їхав легковий автомобіль і водій сказав, що на трасі дуже серйозна аварія і хтось загинув, я подзвонив в Вишгородський райвідділ міліції, попросив вислати опергрупу, а сам вирушив до місця події, — згадує Анатолій Волинець (нині він працює водієм швидкої допомоги. — Авт. ) — Разом зі слідчим прокуратури допитали водія вантажівки. Йому в ту пору було 23 роки. Хлопця так сильно трясло, що зуби у нього стукали. Ми його ледве заспокоїли. Адже він ще переживав через те, що права вдома забув. За словами водія вантажівки, «Волга» так різко вискочила на його смугу, що він навіть не зрозумів, що сталося. Коли всі необхідні дії по документуванню ДТП були виконані, слідчий дістав з кишені чорної нейлонової куртки покійного права і здивовано вигукнув: «Та це ж Леонід Биков! Артист!»
Дізнавшись, хто знайшов свою смерть в салоні «Волги», водій вантажівки закрив обличчя руками і голосно заридав. Красій заглянув у права і здивувався: на фото Биков був точно таким, як у фільмі «В бій ідуть одні «старики». Один з інспекторів перегорнув права і сказав, що у Бикова було дві просічки за порушення правил обгону. «Не пощастило людині, — поскаржився хтось із вартових правопорядку, — в третій раз сам себе покарав».
Хто ж винен у загибелі Леоніда Бикова і, може, праві ті, хто стверджує, ніби перед аварією у нього стався інфаркт?
— Батько переніс інфаркт в 1976 році і два місяці перебував у лікарні, — розповідала слідчому Мар’яна Бикова. — У 1973 році, коли знімався фільм «У бій ідуть одні «старики», він теж дуже погано себе почував, і, як потім визначили лікарі, переніс на ногах мікроінфаркт. Приблизно за місяць до автокатастрофи у батька боліло серце, і ми викликали швидку. Автомобіль тато водив впевнено, спиртного не вживав зовсім.
Судово-автотехнічна експертиза встановила, що рульове управління і гальмові системи автомобілів ГАЗ-53 і ГАЗ-24 на момент аварії були справними. Водій вантажівки «не мав технічної можливості шляхом застосування екстреного гальмування запобігти зіткнення». Биків, перш ніж почати обгін, «повинен був переконатися в тому, що смуга руху, на яку він має намір виїхати, вільна на достатній відстані і що цим маневром він не створить перешкоди іншим транспортним засобам і пішоходам».
Леонід Биков, побачивши рухається назустріч вантажівка і маючи намір його пропустити, став гальмувати, але його автомобіль пішов юзом на смугу зустрічного руху та через 22 метри зіткнувся з ГАЗ-53. Експерти прийшли до висновку, що ДТП «настало внаслідок грубої необережності самого потерпілого при відсутності вини з боку водія автомобіля ГАЗ-53». З висновком експертів згодні і свідки аварії, з якими розмовляв кореспондент «ФАКТІВ».
— Навіть якщо у Бикова стався інфаркт, то не це стало причиною ДТП, — впевнений Анатолій Волинець. — Він гальмував до самого кінця. Про це красномовно свідчили сліди шин на асфальті.
Коли Биков загинув, я думав, що сюди народу понаїде, питаннями замучать, — з гіркотою згадує Волинець. — Однак цього не сталося. Одного разу я стояв на контрольному пункті та загальмував попутку, щоб дістатися до будинку. За кермом сидів кіноактор Микола Олялін, я його одразу впізнав. Він їхав на дачу. По дорозі розговорилися, я йому місце смерті Бикова показав. Через кілька років приїжджали представники кіностудії ім. Довженка. Я їм також це місце показував. А потім років на п’ятнадцять встановилася тиша. Ковальчука і Красія теж ніхто не питав, де загинув Биків. Прикро, звичайно, що так і буде тепер пам’ятник стояти не на своєму місці…
